Методичні розробки

Розвиток мовлення дітей із ЗНМ в театралізованій діяльності

Автор: Колесник Лариса Олександрівна, вихователь МОУ СЗШ N 47(МДОУ N 32), р. Твер, п. Литвинка.

Зміст

Введення

Вихідна ситуація

Проблеми

Причини

Ключова проблема

Досвід вирішення подібних проблем

Актуальність

Концепція діяльності

Теоретична база

Психолого-педагогічна характеристика дітей з ОНР

Загальні основи формування зв'язного мовлення дітей із ЗНМ

Театралізована гра як один із видів ігор

Практична частина

Обстеження стану зв'язного мовлення дітей із ЗНМ

Цикл заходів, спрямованих на розвиток зв'язного мовлення

Висновок

Література

Театралізована гра як один із видів ігор.

Театралізовані ігри являють собою розігрування в особах літературних творів (казки, оповідання, спеціально написані інсценування). Герої літературних творів стають дійовими особами, а їх пригоди, події життя, змінені дитячою фантазією, - сюжетом гри. Особливість театралізованих ігор полягає в тому, що вони мають готовий сюжет, а значить діяльність дитини багато в чому зумовлена текстом твору.
Справжня творча гра являє собою найбагатше поле для творчості дітей. Адже текст твору як канва, в яку діти самі вплітають нові сюжетні лінії, вводять додаткові ролі, змінюють кінцівку і т. д. В театралізованій грі образ героя, його основні риси, дії, переживання визначені змістом твору. Творчість дитини виявляється у правдивому зображенні персонажа. Щоб це здійснити, треба зрозуміти, який персонаж, чому він так чинить, уявити собі стан, почуття, тобто проникнути в його внутрішній світ. І зробити це потрібно в процесі слухання твору.

Все це наводить на думку про те, що повноцінна участь дітей у грі вимагає особливої підготовленості, яка проявляється у здатності до естетичного сприйняття мистецтва художнього слова, вміння вслухатися в текст, вловлювати інтонації, особливості мовних зворотів. Щоб зрозуміти, який герой, треба навчитися елементарно аналізувати його вчинки, оцінювати їх, розуміти мораль твору. Вміння представляти героя твору, його переживання, конкретну обстановку, у якій розвиваються події, у багато залежить від особистого досвіду дитини: чим різноманітніше його враження про навколишнє життя, тим багатша уява, почуття, здатність мислити. Для виконання ролі дитина має володіти різноманітними образотворчими засобами (мімікою, рухами тіла, жестами, виразною з лексики і інтонації промовою тощо). Отже, підготовленість до театралізованої грі можна визначити як такий рівень загальнокультурного розвитку, на основі якого полегшується розуміння художнього твору, виникає емоційний відгук на нього, відбувається оволодіння художніми засобами передачі образу. Всі ці показники не складаються стихійно, а формуються в ході виховно-освітньої роботи.
Самі по собі театралізовані творчі ігри є частиною такої виховно-освітньої роботи. Вона має велике значення для розвитку особистості дитини-дошкільника не тільки тому, що в ній вправляються окремі психічні процеси, але й тому, що ці процеси піднімаються на більш високий щабель розвитку завдяки тому, що в грі розвивається вся особистість дитини, його свідомість. Дитина усвідомлює себе, вчитися бажати і підпорядковувати бажанням свої швидкоплинні афективні прагнення; вчиться діяти, підкоряючи свої дії певним зразком, правилом поведінки, вчиться жити, проживаючи життя своїх героїв, люблячи або не люблячи і намагаючись вникнути в суть і причини їх вчинків та навчаючись на їх помилках.

Є багато різновидів театралізованих ігор, що відрізняються художнім оформленням, а головне - специфікою дитячої театралізованої діяльності. В одних діти представляють виставу самі, як артисти; кожна дитина виконує свою роль. В інших діти діють, як в режисерській грі: розігрують літературний твір, героїв якого зображують за допомогою іграшок, озвучуючи їх ролі. Аналогічні вистави з використанням настільного театру з об'ємними і площинними фігурками або так звані стендові театралізовані ігри, в яких діти на фланелеграфе, екрані з допомогою картинок (часто вирізаних по контуру) показують казку, розповідь та ін Найбільш поширеним видом стендових театралізованих ігор є тіньовий театр.
Іноді діти виступають як справжні артисти-ляльководи, в такій грі зазвичай використовуються два роду театральній іграшки. Перший - типу петрушки - театр петрушки (в практиці часто називається театр бібабо), де використовуються рукавичної ляльки типу: лялька, порожня всередині, надівається на руку, при цьому в голову ляльки поміщається вказівний палець, в рукави костюма - великий і середній, інші пальці притискаються до долоні. Показується спектакль з-за ширми: ляльководи тримають ляльок над головою.
У театралізованих іграх розвиваються різні види дитячої творчості: художньо-мовленнєвий, музично-ігровий, танцювальний, сценічне, співоче. У досвідченого педагога діти прагнуть до художнього зображення літературного твору не тільки як "артисти", які виконують ролі, але і як "художники", оформляють спектакль, як "музиканти", що забезпечують звуковий супровід. Кожен вид такої діяльності допомагає розкрити індивідуальні особливості, здібності дитини, розвинути талант, захопити дітей.
Особливо слід відзначити роль театралізованих ігор в залученні дітей до мистецтва: літературного, драматичного, театральному. Дошкільнята знайомляться з різноманітними видами театрального мистецтва. При грамотному керівництві у дітей формуються уявлення про роботу артистів, режисерів, театрального художника, диригента. Дітям старшого дошкільного віку доступне розуміння, що вистава готує творчий колектив (всі разом творять одну справу - спектакль). По аналогії з досвідом власних театралізованих ігор діти відчувають і усвідомлюють, що театр дарує радість і творцям і глядачам.

Гра-драматизація або театралізована гра ставить перед дитиною чимало дуже важливих завдань. Діти повинні вміти за невеликої допомоги з боку вихователя організовуватися в ігрові групи, домовлятися про те, що буде розігруватися, визначати і здійснювати основні підготовчі дії (підібрати необхідні атрибути, костюми, декорації, оформити місце дії, виділити виконавців ролей і ведучого, зробити декілька разів пробне розігрування); вміти запросити глядачів і показати їм виставу. Мовні і пантомимические дії виконавців ролей при цьому повинні бути досить виразні (внятны, інтонаційно різноманітні, емоційно забарвлені, цілеспрямовані, образно правдиві).
Таким чином, в процесі організації театралізованої гри в дітей розвиваються організаторські вміння і навички, вдосконалюються форми, види і засоби спілкування, складаються і усвідомлюються безпосередні відносини дітей один з одним, купуються комунікативні уміння і навички. У дошкільному віці вперше проявляється потреба в гарному до себе ставленні з боку оточуючих людей, бажання бути зрозумілим і прийнятим ними. Діти в грі придивляються один до одного, оцінюють один одного і в залежності від таких оцінок виявляють або не виявляють взаємні симпатії. Якості особистості, які виявляються ними у грі, визначають формуються взаємовідносини. З дітьми, які не дотримуються встановлених правил у грі, демонструють негативні риси характеру у спілкуванні, однолітки відмовляються мати справу. Виникає особистісність у спілкуванні, будується на усвідомлюваною, мотивованої основі. В процесі гри і підготовці до неї між дітьми складаються відносини співробітництва, взаємодопомоги, поділу і кооперації праці, турботи і уваги один до одного. В такого роду іграх діти вчаться сприймати і передавати інформацію, орієнтуватися на реакції співрозмовників, глядачів і враховувати їх у своїх власних діях. Особливо це важливо для того, щоб зуміти швидко зорієнтуватися, оволодіти собою в складній ситуації, яка може скластися під час виступу, наприклад: хтось із учасників забув свої слова, переплутав черговість і т. д. Тому дуже важливо взаєморозуміння між дітьми-учасниками і взаємовиручка, які складаються в процесі гри і підготовки до неї.
Роль педагога в організації та проведенні таких ігор дуже велика. Вона полягає в тому, щоб поставити перед дітьми досить чіткі завдання і непомітно передати ініціативу дітям, вміло організувати їх спільну діяльність і спрямувати її в потрібне русло; не залишати без уваги жодного питання, як організаційного плану, так і питань, що стосуються особисто кожної дитини (його емоцій, переживань, реакції на події); на труднощі, з якими діти стикаються. Педагогу дуже важливо здійснити індивідуальний підхід до кожної дитини.

Таким чином, гра повинна бути школою такої діяльності, в якій підпорядкування необхідності виступає не як нав'язане ззовні, а як відповідає власною ініціативою дитини, як бажане. Театралізована гра по своїй психологічній структурі є прототипом майбутньої серйозної діяльності - життя.