Методичні розробки.

Подорож по байкалу.

Навчально-методичний посібник. Хрестоматія для читання дітям дошкільного віку за творами сибірських письменників і поетів.

Зміст.

Розробник навчально-методичного посібника: Муратова Тетяна Миколаївна, вихователь, Муніципальне бюджетне освітня установа дитячий сад загальнорозвиваючого виду N166 р. Іркутська.

Побут, традиції, культура народів Прибайкалля

Бурятські казки

КІНЬ І ІЗЮБР

У давні часи в ізюбра було чотири очі. Він дуже пишався цим і вважав себе найшвидшим з усіх чотириногих.
Одного разу ізюбр зустрів коня і каже йому:
- Добре ти бігаєш, але все ж не такий вже ти швидкий: ніколи мене не доженеш!
- Ні, - каже кінь, - дожену!
- Як же ти це зробиш? - запитує ізюбр.
- Посаджу на себе людини, скажу йому, щоб поганяв мене, і наздожену!
Засміявся ізюбр, та й каже:
- Ні за що ти мене не доженеш! А з вершником - і поготів!
- Дожену! - відповідає кінь.
Побилися об заклад і призначили час, коли побіжать. Ізюбр відправився пастися, сили набиратися, а кінь пішов до людині і сказав:
- Сідай на мене та поганяй! Будемо скакати наввипередки з изюбром!
- Добре! - каже чоловік.
У призначений день зійшлися кінь і ізюбр на відкритому місці і поскакали.
Спочатку ізюбр йшов попереду, але чоловік почав поганяти коня, і кінь скоро наздогнав і навіть перегнав ізюбра.
Зі сорому і з досади ізюбр гірко заплакав. І плакав він так сильно і так довго, що з чотирьох своїх очей виплакав два. З тих пір у всіх изюбров нижче очей видно знаки - це сліди від выплаканных очей.
А кінь з того часу залишився у людини і досі вірно йому служить.

ЧЕРВОНИЙ БИК

У давні часи, кажуть, жив один мисливець з дружиною. У них був жирний червоний бик. Одного разу чоловік каже:
- Давай заколемо червоного бика.
- Заколоти такого великого бика! Адже нам не з'їсти всього м'яса! - здивувалася дружина.
- Якщо самі не зможемо з'їсти, то допоможе червона лапа*, - розсміявся чоловік.
- Якщо так, давай заколемо, - погодилася дружина.
Їх розмову підслухав один хлопець, який жив поблизу.
Одного разу чоловік відправився на полювання в ліс. Як тільки він пішов, той самий хлопець, який підслухав розмову, пофарбував руку червоною глиною і простягнув її у віконце. Господиня в цей час зібралася варити м'ясо. Помітила червону руку, злякалася.
- Хто ти? - запитує вона.
- Червона лапа. Мені потрібно м'ясо червоного бика.
Господиня подала шматок м'яса. А хлопець сховав м'ясо і знову, і знову простягає червону руку. Так господиня віддала хитрунові все м'ясо.
Повернувся чоловік з полювання і каже:
- Звари-но мені м'ясо червоного бика.
- Вже все м'ясо.
- Так швидко скінчилося? - здивувався мисливець.
- Червона лапа все з'їла. Ти ж сам сказав, коли ми кололи бика, що якщо не з'їмо м'ясо, то червона лапа допоможе.
Розсердився мисливець.
- Якщо не знайду на білому світі людини дурніші тебе, не повернусь додому, - сказав він і пішов, сам не знаючи куди.
Приходить наш мисливець в один улус і бачить: багач з синами будує будинок. Сидять вони і б'ють палицями колоду.
- Що це ви робите? - запитав мисливець.
- Бачиш, це колода упирається, не підходить: воно довге. От ми і хочемо провчити його, щоб коротше стало.
Здивувався мисливець їх дурості, взяв та й відрубав сокирою частину колоди. З тих пір, кажуть, ці люди порозумнішали і палицями колоди не вкорочують.
Пішов мисливець далі, приходить в інший улус. Там один чоловік, з вигляду багач, виходить з хати без вікон, ставить маленький ящик, закриває його і назад заходить в хату.
- Що ти робиш?
- Та ніяк не можу занести в хату сонячні промені. Закрию їх в ящик, пущу в хаті, а там все так само темно.
Ще більше здивувався мисливець, взяв сокиру, прорубав вікно і пустив у хату сонячне світло. З тих пір, кажуть, тамтешні жителі і стали рубати свої хати з віконцями.
Мисливець йде далі і приходить в третій улус. Там була посуха, і худий худобу лизав чорну землю. Біля однієї хати зібралося багато народу, тягнуть корову за роги, хочуть затягнути її на хату.
- Що ви робите? - запитав мисливець - Ми хочемо, щоб корова з'їла траву, яка росте на хаті. Будьте ласкаві, допоможіть нам.
Знову здивувався мисливець, розшукав він зігнуте залізо, нагострив його і скосив траву на хаті. З тих пір, кажуть, тамтешні жителі і стали косити траву зігнутим гострим залізом - косою. Мисливець пішов далі. Бачить, у дворі багатого людини свиня з дванадцятьма поросятами ходить. Мисливець наш присів: милується поросятами. Виходить з дому хазяйка і питає:
- Про що ти говориш з нашої свинею?
Подивився мисливець на господиню - не жартує вона.
- А ми з нею поговорили по душах, - відповідає він, - адже мені доводиться тіткою. Я ось приїхав запросити свою тітку на весілля.
- Боже мій, це правда? Ну, що сказала тобі тітка?
- Вона каже: я могла б з'їздити на весілля, але немає у мене ні одягу, ні прикрас. Та й всі мої дванадцять синів просто голи. Вона ображається на вас, - каже мисливець.
Господиня зраділа нагоди показати себе.
- А у нас все є: і одяг, і прикраси. Адже ми багаті! - каже вона. Одягла господиня свиню у святковий одяг, наділа на шию намисто. Також одягла дванадцять поросят і запрягла в тарантас трійку коней. Мисливець посадив «свою тітку» з поросятами в тарантас і поїхав. Виїхав він на дорогу, сховав коней, свиню і поросят у лісі, в стороні від дороги, і став чекати погоні.
Приїхав додому господар свині. Його зустрічає дружина.
- Наша свиня з синами поїхала гостювати!
- Що-о?! - сторопів господар.
- На весілля до племінника поїхала. Я одягла свиню і її поросят у святковий одяг, наділа їй на шию намисто, запрягла трійку, посадила на тарантас і проводила.
- Про, що меле ця дура! - закричав багатий чоловік, сів на швидку коня і поскакав. Він доскакав до місця, де розходяться три дороги і бачить: сидить людина, затулив шапкою щось на землі, до чогось прислухається.
- Ти не бачив тут людини зі свинею? Повинен проїхати по цій дорозі, - запитав багатий чоловік.
- Бачив.
- Куди подався?
- По середині цих трьох доріг.
- Слухай, мужик, я дуже швидко скакав і страшенно втомився. Будь ласка, сідай на коня, наздожени того людини і приведи його до мене, - каже багатий чоловік.
- Ніколи.
- Чому?
- А я, бачиш, накрив шапкою золоту пташку. Її не можна дивитися вдень, можна лише вночі. Інакше вона перетвориться на звичайну пташку.
- Давай сюди! Я потримаю, поки ти приїдеш.
- Ну що ж! Доведеться допомогти добрій людині. Тільки дивись, якщо відкриєш до ночі - не буде золотий пташки. - Мисливець сів на хазяйську коня і помчав. Розшукав тарантас зі свинею і спокійнісінько поїхав додому.
А той, багатий, сидить, боїться випустити золоту пташку і позбутися золота, сидить, обережно притискаючи шапку. Чоловік, якого він відправив, не повертається. Настала ніч. «Добре, - думає жадібний багач, - нехай не повертається, я заберу золоту пташку собі. Це куди буде дорожче свині і тарантас!» Засунув руку під шапку, а там шматок сухого коров'ячого посліду. Багатий мало не вмер від сорому і злості.
- Тьху, чорт! Дурна голова обманута собакою! - і покрокував назад.
Між тим, наш мисливець приїхав додому і каже дружині:
- Даремно я розсердився на тебе. Виявляється, є такі люди на світі, які в сім раз дурніші тебе.

ВЕДМІДЬ

Жив-був бідний посудник. З ранку до ночі він майстрував дерев'яне начиння, цим і годувався.
От пішов він одного разу на берег моря вирубати м'яку та гнучку гілку для обруча на туесок, побачив червону березу і вже сокиру над нею заніс, як каже береза людським голосом:
- Не губи мене, добрий чоловік! Не рубай моїх червоних гілок. Проси, що захочеш. Будь-яке твоє бажання виконаю.
- Будь по-твоєму, - погодився посудник. - Тільки зроби мене купцем.
І дня не минуло, як розбагатів вчорашній бідняк, став купцем. На подвір'ї у нього працівників - не злічити, у коморах різного товару видимо-невидимо, в тугий калитці грошей повно. А сам колишній посудник по двору ходить, на слуг своїх покрикує. Але скоро набридла йому таке життя. Знову пішов колишній посудник до червоної березі.
- Хочу бути царем! - каже.
Озирнутися не встиг, як зробилося навколо нього чудове царство, навіть слуги в тому царстві в бобрових шапках ходять, а багаті люди низько кланяються царю-батюшці. І ніхто не згадує, що був він колись бідним посудником. «Одна береза про це знає», - думає новоспечений цар. А раз так, він вирішив зрубати червону березу.
Сказано - зроблено. Пішов цар у супроводі свого війська на берег моря. Побачивши червону березу, кинулися слуги з гострими сокирами виконувати царське веління. Але зашуміла береза усіма гілками, заговорила людським голосом:
- Озирніться а свого царя.
Озирнулися слуги і бачать: цар перетворився на ведмедя і пустився бігти в дрімучий ліс. Але хіба втечеш від себе самого.
Ось чому буряти кажуть, що ведмідь раніше був царем, а зустрівшись віч-на-віч, обов'язково звернуться до нього зі словами: «Цар-людина, поступися дорогу!» - і ведмідь згортає, розповідає тайговий народ.

ПОКАРАНА ЖАДІБНІСТЬ

Одного разу весною батрак рубав у лісі дрова. Раптом з боку сходу сонця прилетіла зозуля, сіла на дереві і прокувала:
- На сході є висока гора, на вершині лежить шматок золота за голову великого бика...
З півдня прилетіла друга зозуля, примостилася на тому ж дереві й прокувала:
- На південній стороні хворіє дружина одного бідняка. Під її будинком звив гніздо чорний жук, зростанням з двухгодовалого бичка і смокче кров жінки. Якщо вбити і спалити цього жука, дружина бідняка видужає.
З заходу прилетіла третя зозуля і проспівала, що далеко на заході трапилася страшна біда - висох джерело води - дерева зів'яли, вигоріли трави, люди і тварини знемагають від спраги. Джерело, відчував вологою поля і степи, завалений чорним важким каменем. Якщо зрушити камінь, то з під нього вирветься на волю джерельна вода і люди будуть врятовані.
Зозулі злетіли і полетіли. Батрак подумав, подумав, заткнув сокиру за пояс і пішов в ту сторону, звідки сходить сонце.
Чи багато, чи мало він пройшов, добрався, нарешті, до високої гори, піднявся на вершину і знайшов там шматок золота за голову великого бика. Взяв батрак золото, відніс на перехрестя трьох доріг і закопав його в землю. А сам пішов на захід, туди, де люди знемагали від спраги. Зайшов батрак в одну юрту і попросив напитися.
- Ми самі ледь живі від спраги, - відповіли йому старий зі старою. - Зараз немає нічого дорожче ковтка води.
- Зберіть мені сотню людей, приведіть сотню биків, дайте сотню лопат і у вас буде вода, - сказав батрак.
Жителі улусу зробили все так, як він велів. Батрак привів їх до джерела і вони всі разом почали викопувати чорний важкий камінь - хто лопатою, хто сокирою, а хто й руками. Випрягли волів і зрушили з місця той камінь. І зараз же завирував джерело, задзюркотіла прохолодна чиста вода. Люди зраділи, кинулися до води, стали черпати її відрами, діжками, руками. Потім приганяли худобу і напоїли його досхочу. Всі раділи і дякували батрака за те, що він повернув їм воду і врятував від мук. А коли дізналися, що він прямує в бік півдня, то всім улусом пішли проводжати.
Йшов, йшов, йшов батрак і, нарешті, здалася південна країна. Батрак дізнався, де живе хвора жінка, про яку розповіла зозуля і назвався в улусі знаменитим лікарем. Чоловік хворої жінки, почувши про нього, прийшов зі сльозами на очах:
- Врятуйте мою дружину, - попросив він батрака. - Вилікуйте її...
Вранці батрак зібрав сусідів, вигнав з-під будинку чорного жука, зростанням з двухгодовалого бичка, убив його і спалив, і сталося диво - до жінки тут же повернулося здоров'я.
Попрощавшись з жителями улусу, батрак викопавши золото, яке він раніше зарив на перехресті трьох доріг, відправився додому. Вдома він розплатився з багатієм, у якого завжди був у боргу, і зажив безбідно. Скоро він побудував собі новий великий будинок поруч з будинком багатія. Жадібний багач не витерпів і захотів дізнатися, як наймит так швидко розбагатів.
А батрак надумав покарати свого колишнього господаря за жадібність і сказав, що одного разу, коли він спав на березі під перевернутим човном, з води вийшли троє людей і розповіли йому, де заритий скарб.
- Он як справу було, - промовив багач і пішов. Ввечері він забрався під перекинутого човна біля річки, причаївся і став чекати, щоб принесли йому золото. Опівночі до човні прийшли три розбійника і стали говорити про те, що хтось забрав їх золото, приховане на вершині високої гори.
- Дізнатися б, хто взяв наше золото, - сказав один розбійник, - я б його...
В цей час жадібний багач під човном не витерпів і несподівано чхнув.
Почули розбійники, що хтось поруч є, заглянули під човен, а там сидить багач. Витягли вони його і стали бити: вони подумали, що це він вкрав їх золото. Били, били, а потім кинули його в річку.
Так був покараний багач за свою жадібність.

Назад | Вперед