Методичні розробки.

Подорож по байкалу.

Навчально-методичний посібник. Хрестоматія для читання дітям дошкільного віку за творами сибірських письменників і поетів.

Зміст.

Розробник навчально-методичного посібника: Муратова Тетяна Миколаївна, вихователь, Муніципальне бюджетне освітня установа дитячий сад загальнорозвиваючого виду N166 р. Іркутська.

Вітри Байкалу

Казки, оповідання, проза

Тайга

(автор невідомий)

Колись у Сибіру стояло вічне літо і на мирних просторах її мешкав працьовитий, добрий народ: землю орав на мамонтах і сіяв хліб. Привільно, весело жив! У кожній сім'ї дітей, що гороху в мішку.
Один тільки цар ? синьоокий Баргузин та його златоволосая дружина ? цариця Селенга засмучувалися: не було у них дітей.
Щоночі снився цареві один і той же сон: влетить у вікно птах-заряница, грюкне крилом про крило, обернеться стрункою дівчиною і розчісує йому кучері перламутровим гребінцем. Нікому про той сон цар Баргузин не розповідав, щоб цариці Селенге не проговорилися, ? дуже вже підозрілою була, до власної тіні чоловіка ревнувала.
Відправився раз цар Баргузин в дрімучі ліси погуляти, тугу розвіяти. Йшов-йшов. Раптом бачить: сидить на кусточке та сама птиця-заряница. Вирішив зловити. Підкрався, а вона на інший кусточек перепорхнула. Так і пішло: він ? до неї, вона ? від нього... Завела в глушину ? неба не видно.
Грюкнули птах-заряница крилом про крило, обернулася стрункою дівчиною.
? Дізнався? ? запитує.
? Дізнався ? відповідає цар Баргузин. ? Хто ти?
? Тайга, господиня лісів. Любий ти мені, ось і прилітаю в твої сни. Доньку і двох синів тебе народила! ? Махнула кедрової гілочкою, розступилися дерева, і виріс перед гостем перламутровий палац. Повела Тайга дорогого-бажаного в багаті хороми. Назустріч дівчинка і два хлопчики вибігли.
? Батюшка прийшов!
Тайга зашарілася від щастя.
?Доньку Сармой назвала ? хвалиться. ? Старшенького ? Култуком, а молодшенького, як тебе ? Баргузином.
Влаштували бенкет. Сарма батькові на коліна забралася, приязно заглядає в сині очі, сміється. Господиня лісів розливає цареві Баргузину в перламутрову чашу п'яного дикого меду, вмовляє:
? Залишайся жити з нами. Дітям батько потрібен...
Він відсунув від себе перламутрову чашу з диким п'яним медом і розсудив так
? Не царська це справа ? про свій народ забувати, горду царицю Селенгу виставляти на посміховисько. Не прилітай до мене більше, мила Тайга. Від дітей не відмовляюся. Прийдуть в гості, буду радий.
Гірко заплакала господиня лісів, покотилися кришталеві сльози по дзеркальній підлозі ? пролунав ніжний дзвін, ніби на луках блакитні дзвіночки заспівали. Підняла одну, простягнула коханому:
? Візьми, хай Селенга проковтне і зап'є березовим соком. Народиться хлопчик, назвіть Байкалом. Буде на кого під старість років спертися...
Повернувся цар Баргузин додому, проковтнула цариця Селенга кришталеву сльозинку, запила березовим соком і незабаром народила сина. Зростає Байкал не по годинах, а по секундах. Батьки душі не чують, до того гожу так слухняний! Сарма, Култук і меншенький Баргузин до батька в гості зачастили. Братика няньчать. Цариця Селенга чоловіка у зраді стала підозрювати:
? Прийшлі дітлахи на тебе пошибают! Звідки взялися? Тупить цар очі, мовчить, як в рот води набрав. Давай вона Сарму, Култука і молодшенького Баргузина випитувати, ті і виклали:
? Наша матінка ? господиня лісів, а батюшка ? цар Баргузин... Спохмурніла цариця пущі хмари, накинулася на чоловіка:
? Підступний зрадника!
? Я не винен, обурився той, ? господиня лісів сама птахом-заряницей в мої сни прилітала, перламутровим гребінцем кучері розчісувала. Наш Байкал з її кришталевої сльози народився... Пам'ятаєш, березовим соком запивала?
? Якщо так, які ? полегшено зітхнула цариця Селенга, ? нехай дітлахи у нас живуть, але і про матір не забувають. Виходить, не чужі вони Байкалу. Я теж до них звикла, особливо до Сарме ? спритна дівчинка!
Вимахав Байкал ? шапкою зірки дістає. І розум, і стати ? все при ньому. Сарма, Култук і меншенький Баргузин хоч і старші його, але все ще з
дитячих витівок не виросли. Тепер Байкал в обидва за ними стежить, щоб де-небудь біди не наробили. Цар Баргузин і цариця Селенга радіють: серйозний молодець, такому і царство сміливо можна довірити, коли постаріють.
Поїхав одного разу Байкал на мамонта під зелені луки пісню іволги послухати і натрапив на дочка пастуха ? Ангару. Сидить ненаглядушка під плакучою вербою, плете вінок з незабудок, а сарафан на ній веселкою
переливається. Глянули один на одного і закохалися без пам'яті. Посадив Байкал свою суджену на мамонта і повіз до палацу батька-матері показати, батьківського благословення попросити.
Цар Баргузин і цариця Селенга його вибором залишилися задоволені: милею і старанніше Ангари в усьому царстві нареченої не знайдеш.
Стали весілля грати. Великий святковий вогнище в ніч розвели, щоб навколо нього хороводи водити, молодих славити. І старого і малого запросили на весільний бенкет, а про Тайгу на радощах забули.
Сарма, Култук і меншенький Баргузин пустують: підпалять від багаття прутик і махають їм, червоні кола виписують. Угольок візьми та й отскочи на суху траву... Злякалися пустуни і кинулися в різні боки. Охопило гудящее полум'я смертельним кільцем веселу весілля.
А в цей час господиня лісів ? Тайга сиділа в своєму перламутровому палаці і горювала. Прикро їй, що на весілля не запросили. Раптом чує, за вікном глухарі тривожно заклацали, мамонти заревли. Вибігла на ганок ? обдало розпеченим димом. Злетіла птахом-заряницей в нічне небо і ахнула: володіння царя Баргузина горять! Вогненні змії повзуть по хвойним распадкам вглиб дрімучих лісів. Давай вона нарікати та плакати, кришталевими сльозами пожежу гасити. Не допомогло. Вирішила: «Якщо народ не можу врятувати, спасу хоча б ліси...» І перетворила царя Баргузина, царицю Селенгу, наречену Ангару в текучі річки, Байкал ? у величезна прозоре озеро, а підданих ? у річечки, і потічки. Зашипіли вогненні змії, наткнувшись на воду, і погасли.
Сарму, Култук і молодшенького Баргузина в покарання за пустощі розгнівана мати обернула в буйні вітри і попередила, щоб ніколи не збиралися разом, інакше знову нароблять лиха.

Пройшли століття. Багато чого змінилося з тих пір: вічне літо скінчилося, вимерли мамонти, маківки гольцов покрило нетающими снігами. Сибір заселили тунгуси, слідом за ними на волохатих конях прискакали з спекотних степів буряти, а ще пізніше ? повернулися далекі нащадки поданих синеокого царя Баргузина і златоволосой цариці Селенги, дивом уцілілих під час великої пожежі. Вистежуючи в дрімучих лісах соболя або тічка, ні-ні та й побачать мисливці птицю-заряницу. Промайне між деревами і зникне безслідно. Боїться господиня лісів Тайга на очі показуватися людям: жорстокі часи настали ? уб'ють.
То берізка, то осинкой в тиху годину крадькома вийде на обривистий берег прозорого озера, довго милується на своє відображення і дивується:
? До чого ж Байкал на мене схожий!
Воно й зрозуміло: він же з її кришталевої сльози народився.
ЯКА це Сарма! З давніх часів люди помітили, що вітри на Байкалі велику владу над рибами мають. Спостережливість рибалок тому свідчення. Хто з них чуйно стежить за тим, який вітер подує, той завжди вдалий буде, в потрібне місце мережі поставить, завжди з великим уловом з Байкалу повернеться. А господарювали в старовину над риб'ячими угіддями лише два байкальських вітру-велетня - Култук і Баргузин. Були Култук з Баргузином спочатку хорошими приятелями, любили один до одного в гості ходити, іграми себе богатирськими тішити. Та й іграшка у них була особлива - омулевая бочка. На вигляд така простенька, звичайна. Але ось мала незвичайну силу: куди кинуть вітри-велетні ту бочку, куди вона попливе, туди й омули незліченними косяками потягнуться. Як ніби самі в бочку просяться. Перекидали вітри-велетні ту бочку один одному, переганяли туди-сюди косяки риби. Так би і тішилися вони досі цієї нехитрої забавою, якби проміж них сварка не вийшла. А діло було так. Неждано-негадано полюбили раптом вітри буйні красуню Сарму - сувору володарку західних вітрів, господиню Малого моря, яке відокремлене від так званого Великою моря островом Ольхон. Зауважимо до нагоди, що Сарма здавна свій нелегкий характер на байкальських водах проявляла. І якщо вже Сарма вирветься на волю, якщо раптом розгуляється по байкальський просторах, то добра не бувати улову у рибалок не буде, а будуть тільки біди та нещастя. Стократно переконалися місцеві рибалки, що, як тільки задує Сарма, краще вже відразу згортати свої мережі та забиратися геть, в душі радіючи, що залишилися живими. Тому і йде в народі чутка, що вдача у Сармы покруче буде, ніж у Баргузина з Култуком. Отже, воспылавшие любовної пристрастю Баргузин і Култук, не зволікаючи, заслали своїх сватів до Сарме. А незабаром і відповідь від неї отримали. Його баклан - птиця така морська на Байкалі водиться - приніс: «Заміж мене поки неволя не жене, але женихів випробувати маю охоту. Обидва ви видні, статні, веселі та працьовиті. А хто з вас краще, судити буду після того, як побачу, хто вперед виконає моє бажання. А моє завдання таке: подаруйте мені свою диво-бочку! Хочу, щоб і моє Мале море кишіло рибою! Ось кого я побачу з бочкою першого, того і назву нареченим своїм!» Зовсім нехитрим здався друзям-вітрам каприз нареченої. Приловчилися богатирі, враз схопилися за бочку, та так і застигли: ні той, ні інший не хочуть випустити рє з рук - кожному хочеться бути першим. А сили у обох рівні! І тільки було вхопилися вони серйозно битися, як глядь, а бочки і не стало, вона вислизнула з рук, та й пішла на дно..Вже потім вітри-велетні дізналися, що сивий Байкал сильно розлютився через те, що з-за чудесною бочки роздор проміж них вийшов. Адже це був його подарунок богатирям. Тому відібрав він чарівну діжку та й сховав її в своїх глибинах. Йому-то яке діло, що з-за цього весілля у Сармы засмутилася! А красуня Сарма спершу терпляче чекала, чим закінчиться змагання, а як дізналася, що сталося, так відразу ж послала свого вірного баклана передати богатирям, що ні за кого з них заміж не піде. Та ще й дорікнула навздогін: «Які ж ви, мовляв, богатирі, коли не зуміли бочку в руках своїх утримати. Я-де сильніше вас буду, сама вже як-небудь її достану!». І адже дійсно виконала задумане, дістала-таки собі бочку омулевую! Тепер на Малому морі омулей видимо-невидимо! А Сарму - не без підстави вважають найсильнішою з байкальських ветровГоворят навіть, що її сам грізний Байкал побоюється, не може перед нею встояти, готовий виконати будь-яку її забаганку! Култук ж з Баргузином досі один одного знати не хочуть, кожен своїм шляхом по Байкалу-озера ходить. Ну, а вже якщо за старою звичкою і роблять набіги один в бік іншого, то поперемінно, кожен у свій час, щоб, значить, не зустрічатися один з одним лицем до лиця. Соромляться, видно, що так схибили - із завданням Сармы-красуні не впоралися.

Назад | Вперед