Консультації для вихователів

Уява і мислення в дітей дошкільного віку.

Початок розвитку дитячої уяви зв'язується з закінченням періоду раннього дитинства, коли дитина вперше демонструє здатність заміщати одні предмети іншими і використовувати одні предмети в ролі інших (символічна функція).

Про розвиненості дитячої уяви в дошкільному віці судять не тільки за поданнями і ролями, які діти беруть на себе в іграх, але і на основі аналізу матеріальних продуктів їх творчості, зокрема поробок та малюнків.

У першій половині дошкільного дитинства у дитини переважає репродуктивне уяву, механічно відтворююче отримані враження у вигляді образів. Це можуть бути враження у вигляді образів. Це можуть бути враження, отримані дитиною в результаті безпосереднього сприйняття дійсності, прослуховування оповідань, казок, перегляду відео - і кінофільмів. В даному типі уяви ще мало точного подібності з реальністю і немає ініціативного, творчого ставлення до образно відтворюваному матеріалу. Самі образи уяви такого типу відновлюють дійсність не на інтелектуальній, а в основному на емоційній основі. В образах зазвичай відтворюється те, що справило на дитину емоційне враження, викликало у нього цілком певні емоційні реакції, виявилося особливо цікавим. В цілому ж уяву дітей-дошкільнят є ще досить слабким.

Маленька дитина, наприклад трилітка, не в змозі повністю відновити картину по пам'яті, творчо її перетворити, розчленувати і далі використовувати окремі частини сприйнятого як фрагменти, з яких можна скласти що-небудь нове. Для молодших дітей-дошкільнят характерно невміння бачити й уявляти речі з точки зору, відмінної від їх власної, під іншим кутом зору. У старшому дошкільному віці, коли з'являється довільність у запам'ятовуванні, уяву з репродуктивного, механічно відтворює дійсність, перетворюється в творчо її перетворює. Воно з'єднується з мисленням, включається в процес планування дій. Діяльність дітей в результаті набуває усвідомлений, спрямований характер.

Уява, як і всяка інша психічна діяльність, проходить в онтогенезі людини певний шлях розвитку. О. М. Дяченко показала, що дитяча уява у своєму розвитку підпорядковане тим же самим законам, яким ідуть інші психічні процеси. Так само як сприйняття, пам'ять і увагу, уяву з мимовільного (пасивного) стає довільним (активним), поступово перетворюється з безпосереднього в опосередковане, причому основним знаряддям оволодіння ним з боку дитини є сенсорні еталони. До кінця дошкільного періоду дитинства у дитини, чиє творче уяву розвинулося досить швидко (а такі діти складають приблизно одну п'яту частину дітей цього віку), уяву представлено в двох основних формах: а) довільне, самостійне породження дитиною певної ідеї і б) виникнення уявного плану її реалізації.

Спеціально підібрані вправи, ігри з правилами, стимулюють розвиток мислення, в першу чергу наочно-образного. Його становлення і вдосконалення залежать від розвиненості у дитини уяви. Спочатку дитина набуває здатність просто механічно замінити в грі одні предмети іншими, надаючи предметів-заступників не властиві їм за природою, але визначаються правилами гри нові функції. На другому етапі предмети безпосередньо заміщуються їх образами і відпадає необхідність практичного діяння з ними. Головні лінії розвитку мислення в дошкільному дитинстві можна окреслити наступним чином: подальше вдосконалення наочно-дієвого мислення на базі розвивається уяви; поліпшення наочно-образного мислення на основі довільної та опосередкованої пам'яті; початок активного формування словесно-логічного мислення шляхом використання мови як засобу постановки і розв'язання інтелектуальних завдань.

Словесно-логічне мислення дитини, яка починає розвиватися в кінці дошкільного віку, передбачає вже вміння оперувати словами і розуміти логіку міркувань.

Н. Н. Поддьяков спеціально вивчав, як йде у дітей дошкільного віку формування внутрішнього плану дій, характерних для логічного мислення, і виділив шість етапів розвитку цього процесу від молодшого до старшого дошкільного віку. Ці етапи такі.

1. дитина ще не в змозі діяти в умі, але вже здатний за допомогою рук, маніпулюючи речами, вирішувати завдання в наочно-дієвому плані, перетворюючи відповідним чином проблемну ситуацію.

2. У процесі рішення задачі дитиною вже включена мова, але вона використовується ним тільки для називання предметів, з якими він маніпулює в наочно-дієвому плані. В основному ж дитина, як і раніше, вирішує завдання <руками і очима>, хоча в мовній формі їм вже може бути виражений і сформульований результат виконаного практичного дії.

3. Завдання вирішується в образному плані через маніпулювання уявленнями об'єктів. Тут, ймовірно, усвідомлюються і можуть бути словесно позначені способи виконання дій, спрямованих на перетворення ситуації з метою знайти рішення поставленого завдання. Одночасно відбувається диференціація у внутрішньому плані кінцевої (теоретичної) і проміжних (практичних) цілей дії. Виникає елементарна форма міркування вголос, не відокремленого від виконання реального практичного дії, але вже спрямованого на теоретичне з'ясування способу перетворення ситуації чи умов задачі.

4. Завдання вирішується дитиною за заздалегідь складеним, продуманому і внутрішньо поданим планом. В його основі - пам'ять і досвід, накопичені в процесі попередніх спроб вирішення подібного роду завдань.

5. Завдання вирішується в плані дій в умі з подальшим виконанням тієї ж самої завдання в наочно-дієвому плані з метою підкріпити знайдений в розумі відповідь і далі сформулювати його словами.

6. Рішення задачі здійснюється тільки у внутрішньому плані з видачею готового словесного рішення без подальшого звернення до реальних, практичних дій з предметами.

Важливий висновок, який був зроблений Н. Н. Поддьяковым з досліджень розвитку дитячого мислення, полягає в тому, що у дітей пройдені етапи та досягнення у вдосконаленні розумових дій і операцій повністю не зникають, але перетворюються, замінюються новими, більш досконалими. Вони трансформуються в <структурні рівні організації процесу мислення> і <виступають як функціональні ступені вирішення творчих завдань. При виникненні нової проблемної ситуації або завдання, всі ці рівні можуть включатися до процесу пошук її рішення як відносно самостійні і разом з тим як складові логічні ланки цілісного процесу пошуку її вирішення. Іншими словами, дитячий інтелект вже в цьому віці функціонує на основі принципу системності. У ньому представлені і при необхідності одночасно включаються в роботу всі види і рівні мислення: наочно-дієве, наочно-образне і словесно-логічне.