Консультації для вихователів.

Адаптація дитини в дитячому саду.

Автор: Бондаренко Світлана Петрівна, вихователь 1 кв. категорія, МДОУ N12, р. Олексіївка Білгородської області.

Раннє дитинство-це особливий період становлення організму людини. У ранньому віці дитина багато чому вчиться: він освоює ходьбу, різноманітні дії з предметами, у нього розвивається розуміння мови дорослого і активна мова. Малюк отримує цінний досвід емоційного спілкування з дорослими, відчуває їх турботу та підтримку, він прагне до самостійності, активної взаємодії з навколишнім світом.
Дитячий садок-це місце, де дитина отримує досвід практичного спілкування з дорослими і однолітками. Вступ дітей раннього і молодшого дошкільного віку в дитячий сад вимагає підвищеної уваги від батьків і всього персоналу дитячого освітнього закладу. Процес переходу дитини із сім'ї в дошкільний заклад дуже складний як для самого малюка, так і для батьків. Дитині належить пристосуватися до нових умов ,ніж ті, до яких він звик у родині. Тому перехід дитини з сім'ї в дитячий сад повинен бути більш плавним, щоб дитині було легше адаптуватися до умов дошкільного закладу.
Адаптація-це процес входження маленької людини у нову для нього середовище і пристосування до її умов. Робота щодо забезпечення адаптаційного періоду здійснюється в три етапи:
1 етап - до надходження дитини в дитячий сад(момент запису батьками в ДНЗ);
2этап - триває 10 тижнів з моменту надходження дитини в групу;
3этап - підведення підсумків адаптаційного періоду. Вихователі груп раннього віку, спільно з педагогом-психологом повинні прагнути до того, щоб дитина впорався з труднощами звикання до нового середовища на рівні легкої адаптації, і не повинні допустити проявів важкої адаптації. Тому в дошкільному закладі повинні бути створені всі умови, щоб пристосування дитини до нових умов відбувалося безболісно, і дозволяло б формувати у дитини позитивне ставлення до дитячого садка. Адаптація дітей раннього віку - це не тільки процес звикання дитини до дошкільного закладу, але й вироблення умінь і навичок у повсякденному житті.
Адаптаційний процес ділиться на 3 фази.
1) Гостра фаза або період адаптації. Вона супроводжується різноманітними коливаннями в соматичному стані, що призводить до зниження ваги, порушення сну, зниження апетиту, частими респіраторними захворюваннями (триває в середньому один місяць).
2 )Підгостра фаза або власне адаптація. Характеризується адекватним поведінкою дитини, за окремими параметрами спостерігаються сповільнені темпи розвитку, особливо психічного порівняно з середніми віковими нормами(триває в середньому від 3 до 5месяцев). 3)Фаза компенсації або період адаптованості. Характеризується убыстрением темпу розвитку, діти починають краще орієнтуватися та поводитися спокійніше. Тривалість адаптаційного періоду залежить від багатьох причин:
від особливостей нервової системи та віку дитини;
від стану його здоров'я;
від різниці в методах виховання;
від різкого контакту між тією обстановкою, в якій дитина звикла перебувати вдома і тієї, у якої знаходиться в дошкільному закладі.
Для того, щоб керувати процесом адаптації, педагогу необхідно добре знати вікові особливості дітей і враховувати їх у своїй роботі. Перш за все потрібно враховувати, що організм дитини характеризується функціональною незрілістю. Пристосовність до змін умов середовища, до температурних коливань ,недосконале, внаслідок чого малюк схильний до простудних захворювань. Тому маленька дитина потребує дуже дбайливе ставлення, уважному догляді. Турбота про здоров'я дітей, її зміцнення є однією з головних завдань дитячого дошкільного закладу, від стану здоров'я залежить психологічне здоров'я дитини. Часто хворіючі діти стають млявими, байдужими до навколишнього або дратівливими, а це може істотно затримати розвиток мислення, сприймання, мовлення. Як правило лише до 1,5 років діти набувають звичку проситися на горщик, а приходять із сім'ї діти нерідко не володіють цією звичкою і в більш старшому віці. Трапляється й таке, що діти, які вдома привчені до охайності, в нових умовах тимчасово втрачають ці вміння. До 1,5-2годам деякі діти вже можуть їсти самостійно не тільки рідку, але і густу їжу. Перший час їх треба годувати, поступово формуючи необхідні навички прийому їжі, охайності, гігієни.
Вихователь повинен знати"зони найближчого розвитку дитини"при введенні його в групу, це допоможе визначити що вже сформовано в дитині, а що треба сформувати.
Процес становлення взаємин дитини з однолітками також тривалий і не простий і починається він з короткочасних дій з іншими дітьми і тільки пізніше він стає більш тривалим. З перших днів життя починають розвиватися навички спілкування з дорослими, у процесі якого дитина здобуває соціальний досвід, пізнає навколишній світ, у нього складаються прихильності до близьких.
Поступово коло спілкування розширюється. Діти 2-3 року життя можуть вступати в контакти не тільки з близькими людьми, як дорослими, так і дітьми.
Емоції дітей перших років життя характеризуються нестійкістю. Якщо дитина ситий, доглянутий, то зміст діяльності в яку він включений, його задовольнить, він спокійний, активний, посміхається. Емоційний стан є показником отриманого дитиною комфорту або дискомфорту. Тому одним з найважливіших завдань, що стоять перед педагогом є створення умов для бадьорого життєрадісного настрою у дітей. Діти на 2 і 3 роки життя важче пристосовуються до змін в укладі життя, виховних заходах, пов'язаних з надходженням в дитячий сад. Дуже важливо в перший час підтримувати звички малюка, дозволяти приносити з собою улюблені іграшки, не наполягати на тому, щоб дитина з'їдала повністю незвичну для нього їжу. Діти перших років життя швидко стомлюються. Стомлення призводить до різних змін в їх поведінці можуть з'явитися негативні звички(смоктання пальців, розгойдування, агресивне ставлення до однолітків, недоброзичливе ставлення до дорослих).У дитини може пропасти апетит, порушитися сон, він може заснути за столом. Тому обов'язковою умовою попередження перевтоми є правильна організація режиму дня. Для маленької дитини кожна нова ситуація-подія надзвичайної важливості. Внаслідок повної інформації, недостатнього життєвого досвіду, неможливість критично осмислити те, що відбувається дитина сприймає надходження в дитячий заклад в зовсім інших масштабах, ніж дорослі. Нова обстановка може стати для нього дуже сильним роздратуванням, скувати його самостійність, ініціативу. Уважне дбайливе ставлення вихователя сприяє розвитку у дитини відповідних позитивних емоцій і мови. Створюючи у дитини позитивне ставлення до всіх процесів, розвиваючи різні вміння і навички, відповідні віковим можливостям, формуючи потребу в спілкуванні з дорослими і дітьми педагог забезпечує рішення виховно-освітніх завдань, вже в період звикання дитини до нових умов і тим самим прискорює і полегшує перебіг адаптаційного процесу. Завдання педагогів і батьків-допомогти дитині зберегти довіру до світу, полюбити тих, хто невпинно піклується про нього, створити бадьорий життєрадісний настрій.