Консультації для вихователів.

Сюжетно-рольова гра як чинник розвитку дитячої креативності.

Автор: Короткова Валентина Андріївна, вихователь 1 кв. категорія МДОУ N12, р. Олексіївка Білгородської області.

У психолого-педагогічній літературі поняття креативність найчастіше пов'язується з поняттям творчість і розглядається як особистісна характеристика.
Розвиток креативності розглядається дослідниками як основний напрямок розвитку особистості. Креативність в грі пов'язується зі здатністю до задуму, його реалізації; зі створенням сюжету, його реалізації в ролі; комбінуванням (Л. с. Виготський).
Аналіз вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної літератури дозволив виділити наступні основні критерії креативності:

• оригінальність, яка виявляється у здатності запропонувати новий задум для гри;
• швидкість - здатність швидко адаптуватися в складній ситуації;
• гнучкість - здатність запропонувати нове використання для відомого об'єкта;
• варіативність - вміння запропонувати різні ідеї в тій чи іншій ситуації.

Останні десятиліття характеризуються значним зростанням уваги до розвитку творчих здібностей дошкільників, що, безсумнівно, позначилося на активізації педагогічних пошуків. Але на практиці в дошкільній педагогіці дуже часто спостерігається "перекіс" освітніх програм дошкільних установ в бік предметної підготовки до школи, що не забезпечує формування тих якостей особистості, які допомагають дитині повноцінно жити.
Проаналізувавши свою педагогічну діяльність, ми прийшли до висновку, що необхідно використовувати більш ефективні методи і прийоми.
І звернулися до сюжетно-рольовій грі. Адже гра, безсумнівно, є провідним видом діяльності дошкільника. Саме через гру дитина пізнає світ, готується до дорослого життя. Одночасно, гра є основою творчого розвитку дитини, розвитку уміння співвіднесення творчих навичок і реальному житті. Гра в силу своїх характеристик - кращий спосіб домогтися розвитку творчих здібностей дитини без використання методів примусу.
Розвиваюче значення гри різноманітне. Вона вносить вклад у пізнання дитиною навколишнього світу, розвиток його мислення, почуттів, волі, формування взаємовідносин з однолітками, становлення самооцінки і самосвідомості. Особливий характер носить гра, яку діти створюють самі, відтворюючи в ній те, що їм близько і цікаво. Такі ігри називаються творчими, сюжетними. Сюжетна гра - самостійна гра. В ній ігровий сюжет визначається граючими, немає заданої програми поведінки дітей і відкритих правил, дії дитини в уявній ситуації виступають на перший план. Останнім часом вихователі та психологи відзначають зниження рівня рольових ігор у дошкільнят. Діти грають менше, ніж 20-30 років тому, їх рольові ігри більш примітивні і одноманітні. Це, мабуть, пов'язано з тим, що діти все більше віддаляються від дорослих, вони не бачать і не розуміють діяльності дорослих, погано знайомі з їх трудовими і особистими відносинами. В результаті, незважаючи на велику кількість іграшок, їм не в що грати.
У дошкільнят рідкісні рольові діалоги, які передбачають спілкування дітей з своєї ролі.
Спираючись на дослідження Л. с. Виготського, можна стверджувати, що центральним компонентом креативності дошкільника є його здатність до уяви. Розвиток креативності у дітей дошкільного віку в сюжетно-рольовій грі можливо, якщо створюються наступні умови: емоційно-благополучна атмосфера, розвиток ініціативи дітей у грі, надання дошкільникам свободи і самостійності. У педагогіці існують методи, які спеціально спрямовані на розвиток креативності у дошкільників.
Цікавим для нас є аналіз комплексного методу керівництва грою, розробленого та апробованого в дослідженнях групи авторів (Е. В. Зварыгина, Н.Ф.Комарова, С. Л. Новосьолова).
Ми залучали до гри малоактивних дітей, які воліють відмовчуватися. У роботі з такими дітьми слід виявляти їх особливості, спробувати вивести їх зі стану малоактивности шляхом організації спільної з педагогом ігрової діяльності. Головною умовою розвитку креативності у дошкільників стало керівництво грою з боку вихователя і при цьому надання дітям свободи і самостійності в грі. У ході цієї діяльності значне місце займала індивідуальна робота з дітьми, в якій прагнули показати свою доброзичливість, зацікавленість в кожному, без винятку дитину, особливе значення така робота мав для малоактивних, часто конфліктуючих дітей, замкнутих дітей, які не могли задовольнити потребу в «прийнятті» їх дітьми і дорослими. З метою зняття емоційного напруження у старших дошкільників створювалася обстановка дозволу. Для цього використовували метод мозкового штурму і метод гірлянд. Перед початком «мозкового штурму» ставимо завдання - починати висловлювання ідей з самих мовчазних, з самих малоактивних дітей, щоб не тиснув страх перед авторитетом. Останнім висловлювався керівник. При цьому забороняється критика (словесна, жестовая, мімічна) і заохочується будь-яка ідея, навіть жартівлива або явно безглузда. Мозковий штурм можна провести не заплановано: при вирішенні будь-якої задачі (побутовий або казкової), під час гри, під час обговорення якого-небудь вчинку, випадку або події з художнього твору.
Діти самі, по ходу, обговорюючи, будуть коригувати висловлені ідеї, аналізувати їх (що хорошого і що поганого в них, яку ідею можна реалізувати найбільш швидко, легко...). Метод гірлянд дозволив дошкільнятам творчо мислити, проводити паралелі між предметами, не відволікатися від своїх асоціацій, виявляти подібності предметів за яким-небудь властивостей або відносин. Інтерес до спільної діяльності штовхав їх до обговорення асоціацій. В результаті проведеної роботи на формуючому етапі було встановлено, що скоротилася конфліктність між дітьми, активізувався внутрішній потенціал дитини, було знято емоційне напруження. Для розвитку рольового діалогу, вводили "телефонні" розмови персонажів. Для розвитку сюжетосложения проводили з дітьми старшого дошкільного віку гру - придумування. У спільній грі з дітьми поступово переводили їх до все більш складним перетворенням знайомого сюжету, а потім і до спільного вигадування нового.
По мірі оволодіння вміннями спільно комбінувати різноманітні події стимулювали дітей до з'єднання сюжетосложения з рольовим взаємодією. Надалі пропонували придумувати справжні історії. При цьому спиралися на дитячі інтереси, але одночасно стимулювали учасників до використання тих знань, які вони отримують на заняттях, екскурсіях, з книжок і кінофільмів. У процесі цих завдань діти були зорієнтовані на слухання один одного, продовження розповіді партнера. В результаті дошкільнята змогли реалізувати свої творчі можливості і діяти узгоджено. Діти навчилися вибудовувати нові послідовності подій і при цьому орієнтуватися на партнерів-однолітків: позначати для них (пояснювати), яка подія він хотів би розгорнути в наступний момент гри, прислухатися до думки партнерів (адже вони можуть запропонувати інші події); уміння комбінувати запропоновані самим дитиною та іншими учасниками події в загальному сюжеті гри.
Емоційне поведінка дорослого, його захопленість, здатність до імпровізації, гнучкого реагування на будь-які пропозиції дітей багато в чому вплинули на радість співтворчості, партнерських відносин, співробітництва. У поведінці дітей були помічені такі зміни: поява довіри до дорослого, більша впевненість у собі в процесі участі у спільній діяльності.