Консультації для вихователів.

Значення гри для подолання емоційних труднощів дошкільника.

Автор: Іванова Світлана Володимирівна, вихователь вищої категорії МБДОУ N 39 "Веселий вулик" р. Набережні Челни, Республіки Татарстан.

У своїх іграх діти зазвичай відображають події, явища і ситуації, які зупинили їх на собі увагу і викликали інтерес. Відображаючи життя, дитина спирається на відомі зразки: на дії, вчинки і відносини оточуючих людей. При цьому гра дитини не є точною копією того, що він спостерігає.

Відомо, що ставлення дитини до навколишнього світу складається під впливом оцінок дорослих і їх емоційно-виразного ставлення до подій, явищ, людей. Ставлення дорослого, його приклад багато в чому визначає розвиток потреб дитини, його ціннісних орієнтацій, його прагнень і бажань, а також вміння відгукуватися на стан оточуючих людей, співпереживати їм. І це визначає зміст його внутрішнього світу і зміст ігрової діяльності.

У грі, як ні в якій іншій діяльності, реалізується прагнення дитини в певному віці прилучитися до життя дорослих. В ній здійснюється його бажання бути, як тато, як доктор, як шофер.

Великий вплив гри на почуття дітей. Вона володіє привабливою здатністю зачаровувати людини, викликати хвилювання, азарт і захоплення. По - справжньому гра здійснюється тільки тоді, коли її зміст дано в гострій емоційній формі.

Для засвоєння знань і вмінь з великим успіхом застосовують дидактичні ігри, для формування фізичної досконалості - рухливі, а для розвитку соціальних емоцій і соціальних якостей особистості - ігри з правилами, сюжетно-рольові. Ось чому невміння дітей грати може означати затримку в розвитку соціальних якостей дитини, її соціальної свідомості.

Серед різних способів корекції емоційних труднощів гра займає суттєве місце. Гра користується особливою любов'ю маленьких дітей, вона виникає без примусу з боку дорослих, вона провідна діяльність. Це означає, що найважливіші зміни в психіці дитини, у розвитку його соціальних почуттів, у поведінці іт.п. відбуваються в грі.

Емоційно неблагополучні діти зазнають різні труднощі в грі. Вони виявляють наприклад, жорстоке ставлення до ляльок, яких кривдять, мучать і карають. Гри таких дітей можуть мати характер одноманітно повторюваних процесів. В інших випадках спостерігається незрозуміла прихильність до певної категорії іграшок і до певних дій, незважаючи на нормальний розумовий розвиток дошкільнят. Перераховані особливості неправильного розвитку емоційної сфери вимагають спеціального виховного підходу, спеціальної педагогічної корекції. В іншому випадку ці порушення можуть призвести до недоліків розумового розвитку, затримці формування соціальних якостей і особистості дитини в цілому.

Зазначена тісний зв'язок між емоційним розвитком дітей і розвитком гри свідчить про те, що психолого-педагогічні прийоми, здійснювані в процесі гри повинні нормалізувати емоційну сферу, знімати емоційні бар'єри і вести до появи більш високорозвинених, прогресивних форм емоційного поведінки.

З урахуванням специфіки емоційного поведінки слід застосовувати різні види ігор: сюжетно-рольові, ігри-драматизації, гра з правилами, і керувати грою таким чином, щоб небажані якості особистості дитини або негативні емоції їм успішно долалися.

Однак, частина дітей дошкільного віку не вміє грати. Одна з причин цього полягає в тому, що з цими дітьми ніхто в родині не грає, оскільки батьки воліють інші види діяльності (найчастіше це різні види розвитку інтелекту, яким дитина навчається в збиток грі). Інша причина полягає в тому, що ці діти в ранньому віці з різних обставин позбавлені спілкування з однолітками і не навчилися налагоджувати з ними відносини. Гра таких дітей індивідуальна. Змістом таких ігор рідко стають людські взаємини.

При низькому рівні гри діти лише маніпулюють предметами. Ці предметні дії в основному і є об'єктом позитивного емоційного ставлення дітей. У зв'язку з цим деякі діти вибирають одні і ті ж знайомі ігри («дитячий сад», «дочки-матері»та ін.) і програють їх за шаблоном.

Кожна лялька - це персонаж в грі, з яким у дитини пов'язані різноманітні емоції. І треба дбати, щоб дитина не просто виконував якісь обов'язки, але і глибоко переживав роль.

Також необхідно розвивати емоційне ставлення дитини до змісту гри в цілому. Потрібно, щоб діти не просто знали зміст тієї чи іншої гри, але щоб вони певним чином до цього змісту ставилися, щоб у них виникла потреба оволодіти відповідною роллю.

Не менш важливим у грі є постановка завдань, які є основою для емоційно - морального розвитку. Ці завдання спрямовують увагу дитини на стан персонажа, на його стан, вчать висловлювати йому співчуття і сприяти. Постановкою ігрових завдань дорослий підтримує співпрацю дошкільника з іншими дітьми. Рольова поведінка дорослого є стрижнем, на якому тримається ділове взаємодія дитини з однолітками.

Дитина отримує від успішної гри величезне задоволення. Він самостверджується у своїй ролі, відчуває непідробну гордість. Реалізація в грі творчих можливостей, імпровізація, здійснення звмыслов викликають емоційне натхнення дітей, їх бурхливу радість, вимога повторення гри, обрастающей все новими подробицями. Емоційний підйом у грі допомагає дошкільникові долати негативізм по відношенню до інших дітей, прийняти їх як партнерів.

Сюжетно-рольові ігри надають різний вплив на емоційні прояви дітей в тих випадках, коли ролі розподілені, але якості партнерів-персрнажей не названі. У цих випадках дитина трактує норми і правила людських взаємин в залежності від свого життєвого досвіду.

Діти з вузьким, одностороннім соціальним досвідом або діти більш молодшого віку нерідко виявляються безпорадними в умовах сюжетно-рольової гри, так як слобо представляють, як потрібно діяти за тих чи інших обставин, якими якостями повинен володіти той чи інший персонаж. Так, кажуть маленькій дитині, показуючи на свестника, виконуючого роль кролика: «Ось кролик, подивися, який він м'який, які у нього довгі вушка, біла шкірка» - і дитина, до цього не звертав уваги на однолітка, починає дивитися на нього з ніжністю, гладить «вушка», «хутро». Часто при цьому у дитини виникає стійке емоційне прояв симпатії, яке зберігається не тільки в рольових відносинах, але і поза них.

Роль може використовуватися і для зміни якостей самої дитини. Наприклад, якщо агресивного хлопчикові говорили: «Ти великий, сильний гусак, ти вмієш швидко літати, не боїшся вовка, ти можеш захистити маленьких гусенят від небезпеки!» - та дитина, який намагався обігнати всіх і пишався цим, починав загороджувати гусеняти і мало не на руках виносив його від вовка. Він вже не ображає цього малюка, як раніше, і ставати йому заступником навіть поза грою. З цього прикладу видно, що роль допомогла дитині докорінно змінити свою поведінку і своє ставлення до малюка.

При перебудові емоційного досвіду з негативним ставлення до однолітків, в основі якого лежать їх соціальна пасивність, відсутність творчого початку у відносинах з людьми, корисно звернутися до ігор-драматизациям на теми казок. В них добро і зло розмежовані, дані чіткі оцінки вчинків героїв, визначено позитивні та негативні персонажі. Тому в умовах гра на тему казки дитині легше увійти в роль, створити образ, допустити умовність. Адже створення уявної ситуації обов'язково вимагає зв'язку з життям і вихідними уявленнями дошкільника про неї.

Для цих ігор можна, наприклад, використовувати народні казки. Казку «Заяча хатинка», казку «Кіт, півень, лисиця». Якщо в першій казці риси головних героїв подано чітко й однозначно (лисиця-негативний персонаж, а півень-спаситель зайця-позитивний), то у другій казці характеристика уже знайомих позитивних і негативних персонажів, які взаємодіють в уявній ситуації, дещо інша. Характер персонажів цієї казки складніше і багатше, ніж у попередній. Тому дитина, спираючись на свій досвід, отримує і новий, збагачений, ігровий та емоційний досвід у відтворення сюжету казки.

По мірі розповідання казки можна помітити, як у дітей наростає інтерес до персонажів і їх життя. Пожвавлення, сміх, тривога свідчать про передбаченні подій, про емоційному відношенні до виникаючих колізій, очікуванні благополучного кінця.

Однією з форм гри, поширеною в дошкільному віці, є гра з правилами. Її специфіка полягає в тому, що відносини визначаються в ній вже не ролями, а правилами і нормами. Часто дитина, сам того не помічаючи, починає діяти з правилами, особливо в рухливій грі, так, як не вміє ні в реальних умовах, ні в сюжетно-рольовій грі. Слід підкреслити, що контакти, які виникли під впливом гри з правилами, не зникають з закінченням дій.

При проведенні сюжетних рухливих ігор з правилами можна створити умови, при яких з очевидністю виступають такі якості дитини, як рішучість або нерішучість, спритність, кмітливість та ін; в цих умовах діти привчаються діяти дружно, спільно.

Ігри за правилами передбачають специфічні форми спілкування, відмінні від форм спілкування в сюжетно-рольових іграх. Так, якщо в сюжетно - рольових іграх кожна роль має протилежну за змістом і дій форму (мати-діти, лікар-пацієнт, мишинист-пасажир, тощо), то в іграх з правилами поряд з таким типом відносин (протилежні команди) виникає й інший, дуже важливий тип відносин-відносини рівних всередині команд.

Таким чином, гра з правилами передбачає вихід за межі рольових відносин до відносин особистісним, розвиває у дітей коллективисткую спрямованість, служить фундаментом для розвитку справжніх людських емоцій. Це особливо важливо у зв'язку з тим фактом, що виникають всередині ігор з правилами відносини починають переноситися ними надалі в реальне життя. Ігри із правилами сприяють зняттю у дитини наявних труднощів емоційного розвитку.

Для отримання стійкого ефекту від ігор дуже важливо участь батьків у цих іграх. Це сприяє утворенню у батьків іншої точки зору на взаємини з дітьми. У спільній грі вони як би заново відкривають для себе дітей, пізнають їх внутрішній світ, і взаємини з дітьми стають більш теплими і змістовними. Важливе значення має тут зміна ролей, взяття власником на себе ролі дитини, а дитиною-ролі батька. Це допомагає їм зрозуміти і прийняти один одного.

Тільки в тісній єдності батьків і вихователя можна перебудувати емоційну сферу дітей.