Консультації для вихователів.

Роль мови вихователя у розвитку мовлення дітей

Автор: Іванова Світлана Володимирівна, вихователь вищої категорії МБДОУ N 39 "Веселий вулик" р. Набережні Челни, Республіки Татарстан.

Оволодіння рідною мовою як засобом і способом спілкування і пізнання є одним з найважливіших придбань дитини в дошкільному дитинстві. Саме дошкільне дитинство особливо сензитивно до засвоєння мови: якщо визначений рівень оволодіння рідною мовою не досягнуть до 5-6 років, те цей шлях, як правило, не може бути успішно пройдений на більш пізніх вікових етапах. Головну роль у розвитку мовлення, поповнення словникового запасу дитини грає вихователь і його мова, оскільки більший час в цей період свого життя дошкільник проводить саме з ними.

Вихователь повинен пам'ятати, що потреба дитини в тому, щоб йому читали, навіть якщо він вже навчився самостійно читати, треба задовольняти. Після читання важливо з'ясувати, що і як зрозумів дитина.

Адже чим досконаліша мова дитини, тим успішніше буде його навчання в школі. Також у формуванні культури мовлення дітей приклад вихователів має велике значення. Таким чином, у результаті зусиль, з їх допомогою дитина вчитися, правильно говорити, а значить, він готовий до оволодіння читанням, письмом у школі.

Неодмінною умовою для всебічного розвитку дитини є спілкування його з вихователем. Дорослі - хранителі досвіду, накопиченого людством, знань, умінь, культури. Передати цей досвід можна не інакше як з допомогою мови. Мова-"найважливіший засіб людського спілкування". Серед багатьох важливих завдань виховання і навчання дітей дошкільного віку в дитячому садку навчання рідної мови, розвиток мови і словника, мовного спілкування - одна з головних. Ця загальна задача складається з ряду спеціальних, приватних завдань: виховання звукової культури мовлення, збагачення, закріплення і активізації словника, удосконалення граматичної правильність мовлення, формування усного (діалогічного) мови, розвитку зв'язного мовлення, виховання інтересу до художнього слова, підготовки до навчання грамоті. В дитячому садку дошкільники, засвоюючи рідну мову, опановують найважливішою формою мовного спілкування - усній промовою. Провідником і опорою цих знань виступає вихователь. У формуванні зв'язного мовлення чітко виступає тісний зв'язок мовного і розумового розвитку дітей, розвитку їх мислення, сприйняття, спостережливості. Щоб добре, складно розповісти про що-небудь, потрібно ясно уявляти собі об'єкт розповіді (предмет, подія), вміти аналізувати, відбирати основні (для даної ситуації спілкування) властивості та якості, встановлювати причинно-наслідкові, часові й інші відносини між предметами і явищами. Зв'язкова мова-це не просто послідовність слів і пропозицій, це послідовність пов'язаних один з одним думок, які виражені точними словами у правильно побудованих реченнях. Дитина вчиться мислити, навчаючись говорити, але він також удосконалює свою мову, навчаючись мислити. Найпростіші завдання на побудова зв'язного висловлювання (наприклад, переказ простий невеликий казки) висувають до мови дві важливі вимоги: 1) зв'язкова мова повинна будуватися довільно, навмисно більшою мірою, ніж, наприклад, репліка в діалозі (відповідь на запитання тощо); 2) вона повинна плануватися, повинні намічатися віхи, за якими буде розгортатися розповідь. Формування цих здібностей в простих формах зв'язного мовлення є основою переходу до більш складним її формами (наприклад, до творчого рассказыванию). Наводиться також робота по збагаченню та активізації словника, в ході якої вони отримують завдання, наприклад підбирати антоніми-слова з протилежним значенням (високий - низький, сильний - слабкий тощо), синоніми - слова, близькі за значенням (шлях, дорога; маленький, невеликий, крихітний, малесенький тощо). Звертаючи увагу старшого дошкільника на те, наприклад, як описано у вірші або оповідання сніг, який він (пухнастий, сріблястий), вихователь може запитати про слові, вжити слово слово (приблизно так: "Яким словом автор описує сніг, говорить про своє враження про сніг, про те, яким йому бачиться сніг?"). Отримуючи подібні завдання і виконуючи їх, діти починають засвоювати значення слів звук, слово, однак це можливо тільки тоді, коли вихователь ставить перед собою спеціальну завдання-включити у формулювання завдання слова слово, звук, інакше вживання їх стає справою випадку. Адже завдання можна сформулювати і так, що слово слово буде не потрібно. Наприклад, замість того щоб сказати: "Пригадайте слова, в яких є звук ш", можна сказати: "У назвах яких предметів є звук ш?" Інший приклад. Дітям дається завдання: "Який будинок намальований на картинці? (Маленький...) Так, маленький будинок. А яким іншим словом можна сказати про такий будинок? (Невеликий будинок...) Правильно, невеликий будинок". Замість питання: "А яким іншим словом можна сказати про такий будинок?"-цілком можливий інший питання: "Як ще можна сказати про такий будинок?"

Зміст завдання не зміниться, якщо вихователь ставив своїм завданням тільки, наприклад, активізацію словника. Придивимося до того, в чому полягає відмінність дехтяренко формулювань. У тих випадках, коли вживається слово слово, увага дітей звертається на те, що в мові використовуються різні слова, що ми говоримо словами. Тут вихователь поволі підводить їх до розуміння значення слова слово, за ниманию словесного складу мови (ще задовго до того, як у них почнуть спеціально формувати таке розуміння). У тих випадках, коли у формулюванні мовленнєвих завдань слово слово не вживається, діти виконують завдання, не замислюючись над тим, що використовують слово. Для дошкільнят (якщо спеціальна робота з ними ще не проводилася) слова слово і звук мають дуже невизначений значення. Як показують спостереження і досліди, у відповідь на питання про тому, які слова він знає, навіть старший дошкільник може вимовити звук, назвати яку-небудь букву (ме, бе), сказати речення або словосполучення (хороша погода) або навіть відповісти, що ніяких слів не знає, а знає вірш про м'яч.

Багато діти називають слова, але, як правило, тільки іменники, що позначають предмети (стіл, стілець, дерево і т. п.). Коли дітям пропонують вимовити якийсь звук, вони дуже часто називають також яку-небудь букву (це, до речі, не найгірший варіант-навіть цілком грамотні дорослі часто змішують звук і букву). Замість виразу "слово слово (звук)" зазвичай вживається вираз "термін слово (звук), однак слід мати на увазі, що стосовно визначення значення до терміну пред'являються набагато більш високі вимоги, ніж до слова.

Характерною особливістю дітей дошкільного віку є подражательная мова, яка обумовлена своєрідністю їх сприйняття і мислення. Не вміючи мислити критично, діти цього віку наслідують всьому, що вони бачать і чують у навколишньому середовищі, але більш все тим людям, які безпосередньо з ними пов'язані, яких у дітей склалося позитивне ставлення. Таким близьким людиною, з яким безпосередньо пов'язана дитина в дитячому садку, є вихователь. Поведінка, мова вихователя, його зовнішній вигляд - все є зразком для дітей. Своєрідність мислення і сприйняття дітей, пов'язане з подражательностью, повинно бути використано в вихованні та навчанні дітей, і, зокрема, при навчанні дітей рідної мови.

Які ж вимоги треба пред'являти до мови вихователя?

Знаючи, що діти дошкільного віку опановують мовою на основі усної мови, через спілкування з оточуючими людьми, слід враховувати наступне.

1. Мова вихователя є зразком для дітей у широкому значенні цього слова, насамперед - в розмовній мові, на основі якої відбувається повсякденне спілкування дитини з вихователем.

2. На заняттях діти, слухаючи мова вихователя, вправляються в оволодіння російською мовою. У практиці ж вихователі допускають помилки при повсякденному спілкування з дітьми: вихователь розмовляє з дітьми недбало, неграмотно, невиразно. Ось один з прикладів. "Ці м'ячі ти взяв зі старшої групи, віднеси їх туди", - говорить вихователь дітям Поруч стоять діти стверджують: "І Ніна взяла зі старшої групи скакалку".

Так неправильний обіг мовлення вихователя відразу підхоплюється дітьми і входить в їх мова. Іноді вихователь вживає спеціально педагогічні, незрозумілі дітям терміни: "Зараз будемо займатися дидактичними іграми". Нерідко вихователь допускає непотрібну авторитарність у зверненні до дітей: "Вова, я тебе зараз викину з групи". Або: "Люся, мені не подобається, як ти сидиш". Цими зауваженнями педагог не виховує дитину, не вчить його оволодівати необхідними навичками поведінки в будь-якій обстановці, а фіксує увагу тільки на собі. Недоліки, що зустрічаються в розмовній мові вихователя, передаються дітям, і потім діти з працею позбавляються від них вже у школі.

Які ж вимоги треба пред'являти до мови вихователя?

1. Смисловий зміст зверненої до дитини мови повинно бути близьким і зрозумілим дітям. При розмові з молодшими дітьми мова вихователя має бути більш лаконічна і проста. По відношенню до малюків треба уникати зауважень і разом з тим слід розмовляти з ними більше категорично, ніж зі старшими, так як діти цього віку не можуть осмислити тих доводів, які сприймаються старшими дітьми.

"Юра, не пачкай скатертину, їж ложкою, не лий воду на підлогу" і т. д., - каже вихователь молодшим дітям. Дітей середнього і старшого віку слід вести до самостійних висновків. Наприклад: "Бруднити скатертину не можна, це не акуратно. На прання скатертини затрачається багато праці. Треба берегти працю нашої няні, яка стирає нам скатертини".

2. Граматична правильність мовлення вихователя обов'язкове. Але, на жаль, дуже часто зустрічаються такі помилки: "Візьми зі старшої групи" (тут прийменник "з" замінюється "з"). ""Не брехня сюди" (замість "не клади"). "Сложь скатертини і поклади їх на місце". "Я тобі сказала, а ти назад не слухаєш". При мовному спілкуванні з дітьми треба використовувати засоби виразності мови. Одноманітна, невиразна мова вихователя негативно впливає на поведінку дітей, не зачіпає їх емоцій, а разом з цим і не підвищує їх мовленнєвої культури. Під час обіду в молодшій групі вихователька звертається до дітей, які повільно їдять: "Їж, їж швидше, жуй, ковтай, не дивись по сторонам". І це сухе, монотонне звернення до дітей повторюється багато разів, діти не реагують.

У цій же групі інша вихователька зовсім по-іншому викликає у дітей позитивне ставлення до їжі: "Який сьогодні смачний суп! Подивіться, який гарний зелений горошок, бери її скоріш на ложку. Ось так. Смачно" Дитина погоджується. Або: "Наташа у нас сьогодні розумниця, навчилася їсти швидко і акуратно".

"І я вмію швидко", - лунають голоси дітей. "Вірно, Славік, у тебе зубки гострі, вони вміють швидко жувати",- підтверджує вихователька Діти посміхаються і швидко справляються з обідом. Мовний зразок вихователя на заняттях має особливе значення тому, що тут залучається увагу всіх дітей одночасно до того, що говорить вихователь. Мовний зразок вихователя як у повсякденному спілкуванні, так і на заняттях повинен застосовуватися при здійсненні всіх завдань: розширення словника, виховання граматичної і звуковий правильності мовлення.

Набуті на заняттях вміння необхідно зробити міцними, щоб діти могли застосовувати їх у житті. Між тим нерідкі випадки, коли вихователь не продумує свого звернення до дітей. Особливо поширеною помилкою є багатослів'я, вживання незрозумілих слів.

Приклад.

Вихователька в старшій групі проводить заняття з малювання. Вона говорить дітям: "Сьогодні ви будете малювати дві дівчатка (замість двох дівчат) з саньми. Ви всі вже знаєте, так як нещодавно малювали хлопчиків. А зараз ми повторимо все, з чого треба починати". Дитина повторює. Вихователька підтверджує сказане дитиною: "Абсолютно правильно, треба малювати з голови, а потім з плечей, ні в якому разі не можна малювати без плечей..." Потім вихователька продовжує: "Абсолютно вірно, тулуб треба, а то дівчатка впадуть. Давайте домовимося, які ми шубки будемо малювати у дівчаток". На занятті в молодшій групі вихователь вказує трирічній дитині: "Це говорить про те, що ти не акуратний" (дитина малює перший раз фарбами). З цих прикладів видно, що вихователь, звертаючись до дітей, на жаль, не ставить перед собою завдання зробити звернене слово зразком для наслідування, а говорить недбало, не думаючи.

Вміння висловлювати свої думки точно і переконливо - найважливіша якість вихователя. Якщо при малюванні зорове сприйняття зразка (предмета або візерунка) супроводжується словесним поясненням, без якого діти насилу виконують завдання, то на заняттях з російської мови зразок має ще більше значення, тому що діти оволодівають усіма сторонами мови лише на основі слухового сприйняття, на основі почутого від вихователя. Зразок як один з основних прийомів у навчанні треба розглядати в нерозривному зв'язку з іншими прийомами, так як і запитання, пояснення, вказівка містять в собі мовний зразок.

Дитина молодшої групи звертається до виховательки: "Завтра було свято". "Завтра буде свято", - поправляє вихователька. У цьому прикладі на зразок мовлення вихователя дитина набуває вміння выражав свою думку, чує правильне звуковимову. Навички точного вживання слів і правильність узгодження формуються в бесідах, розмовах з дітьми, на зразку мовлення вихователя. Ось вихователька під час прогулянки проводить з дітьми молодшої групи спостереження за осінніми явищами в природі. "Дмуть сильні вітри, - каже вона. - Стало холодно, йдуть дощі, на землі калюжі. Листя з дерев опало В парку стало тихо. Птахи відлітають у теплі краї". Супроводжуючи спостереження дітей словом, вихователька застосовує зразок в цілях уточнення і систематизування знань дітей. У цьому випадку вихователь використовує пояснення як один з прийомів навчання на основі мовленнєвого зразка.

Застосовуючи зразок у навчанні дітей російській мові, ми виховуємо у дітей культуру слухання, підвищуємо v них інтерес до слова. Але це може бути здійснено тільки тоді, коли вихователька виразно, образно повідомляє дітям матеріал, спирається на їхні почуття. При проведенні бесіди про осінь, підсумовуючи висловлювання дітей, вихователька каже: - Так, діти, восени Птахи збираються у великі зграї я відлітають на південь, у теплі краї. Одна радянська письменниця бачила переліт журавлів і написала про них такий вірш: Шкода мені кольорових галявин І журавликів - моїх. Тільки я тужити не стану, - А весною зустріч... Емоційна сторона зразка підвищує культуру слухання, виховує у дітей бажання самим щось розповісти.

Вихователька проводить заняття гімнастикою і рухливими іграми з дітьми середньої групи. Щоб підвищити у дітей інтерес до правильного виконання рухів, вона вдається до виразних прийомів. "Зайчикам треба йти по прямій доріжці, ліс густий, можна заблукати, не відставайте один від одного". Діти-зайці починають стрибати швидше. Виховуючи у дітей інтерес до слова, необхідно використовувати виразні засоби мови не тільки на заняттях, але і в повсякденному спілкуванні. Вимоги, що пред'являються до мови вихователя у повсякденному спілкуванні, обов'язкові і при проведенні занять. Мовний зразок вихователя на заняттях повинен застосовуватися при здійснення всіх завдань в роботі з мови.

При словниковій роботі, при навчанні звукопроизношению зразок мовлення вихователя має особливо велике значення, так як діти засвоюють нові слова в правильному звучанні.

Зразок використовується:

а) при роботі з картинкою;

б) при переказі;

в) при розповіді з власного досвіду;

г) для придумування закінчення до розповіді, розпочато му вихователькою.

Методика застосування зразка у навчанні дітей рассказыванию різноманітна. У молодшій і середній групах при розгляданні картинки і розповіді по ній завжди треба виходити від зразка вихователя, так як малюки ще не володіють самостійними навичками розповідання. У старшій групі на першому занятті з картинками зразок вихователя необхідний, а на наступних заняттях по цій картинці його можна не застосовувати. Слухаючи розповідь вихователя по картині (старша група), діти можуть цілком наслідувати зразку, а можуть говорити своїми словами. І в тому і в іншому варіанті є свої позитивні сторони: повторюючи зразок вихователя, дитина вчиться правильним оборотами, якими він ще самостійно не володіє; розповідаючи ж своїми словами, не спотворюючи сенсу картини, дитина привертає свій мовний досвід. Вихователь, знаючи індивідуальні боку дітей, використовує при проведенні роботи той чи інший прийом.

Як проводиться, наприклад, робота з картинкою. Після самостійного розглядання картинки і аналізу її з питань вихователь дає дітям короткий зв'язний розповідь, не відступаючи від зображення, розповідає лише про те, що намальовано на картині. Ось зразок такої розповіді по картині "Куля полетів". "Дівчинка гуляла біля будинку. Подув вітер і вирвав у дівчинки куля. Куля полетів високо і зачепився за дерево. Дівчинка заплакала: їй шкода кулі. Повз проходили школярі, вони побачили, що дівчинка плаче. Один хлопчик заліз на балкон і відв'язав куля від дерева. Він відніс його дівчинці". Вихователька пропонує дітям повторити розповідь В цьому випадку діти вправляються у відтворенні зразка вихователя. І це має велике значення: діти вчаться грамотно будувати пропозиції, вправляються в зв'язного мовлення. У творчому розповіді вихователя допускається не лише опис того, що зображено на картині, але і припущення про те, чому і як відбулося подія.

Приклад.

"У будинку жила маленька дівчинка з мамою. Одного разу мама була на роботі, а дівчинка спала в своєму ліжечку. В цей час в будинку сталася пожежа. Раптом запахло димом, дихати стало важко, і дівчинка прокинулася, вона закричала від страху: кругом був вогонь. Пожежники швидко під'їхали до будинку, вони почули крик дівчинки, підставили сходи і полізли на другий поверх. Пожежа ставав сильнішим, але пожежники сміливі, спритні. Вони врятували дівчинку з палаючого будинку". Даний зразок творчого розповіді вихователя розкриває не лише епізод картини, але і переживання дівчинки, а також виховує у дітей повагу до праці пожежників. Зразком може служити літературний твір. Значення такого зразка полягає в тому, що діти, повторюючи літературний твір, вчаться правильним оборотами мови, більш глибоко розуміють зміст оповідання. Зразок граматично правильного мовлення використовується на спеціальних заняттях з навчання дітей граматичної і звуковий культурі.

За допомогою дидактичних ігор, загадок вихователь вправляє дітей у правильному вживанні слів і складання з них пропозицій. Наприклад, у грі "Зоосад" діти вправляються у зміні слів за відмінками. При проведенні цих ігор вихователь дає словесний зразок, яким діти наслідують. Поряд з вимогами до зразком вихователя необхідно сказати і про вимоги вихователя до дітей.

1. Вихователю треба не тільки дати мовний зразок дітям, але і перевірити, як оволоділи ним діти (для цього використовуються вправи, повторення).

2. Необхідно виховувати у дітей інтерес до вміння правильно говорити (застосовуючи заохочення, приклад добре розмовляють дітей).

3. Потрібно систематично контролювати мовлення дітей прислуховуватися, як говорять діти, вчасно виправляти помилки.

Серйозну увагу потрібно приділяти мовлення дітей у повсякденному житті і на заняттях. На закінчення слід сказати, що мовленнєвий зразок вихователя при навчанні дітей може бути використаний тільки тоді, коли мовна культура самого вихователя бездоганна. На всіх заняттях у дитячому садку вихователі широко користуються питаннями як прийомом навчання дітей. Дійсно, роль питання дуже велика: насамперед питання збирає і спрямовує увагу дітей.

Ось, наприклад, вихователька веде заняття по картині "Новенька". Перший же питання педагога: "Де зібралися ці діти?"-спрямовує увагу дітей на основне в змісті картини.- Кому вони показують свої іграшки? Хто до них прийшов? - запитує далі вихователька. Ці питання розкривають дітям зміст картини: у дитячому садку дуже привітно зустрічають новеньких.Неправильно поставлене питання відволікає увагу дітей сторону, не вчить зосереджувати її на основному. Так, наприклад, в практиці роботи по картині вихователі часто ставлять таке питання: "Що намальовано на цій картині?" Це питання направляє увагу дітей рівною мірою на все, що намальовано на картині: і на основне, і на деталі, - і тому цілком природно, що діти починають перераховувати все, що вони бачать. Потрібно, щоб перше питання відразу змусив дітей звернути увагу на головне, на те, що треба з'ясувати при розгляданні картини, а потім ставити питання про подробиці, деталі, уточнюючих основну ідею. Не менш важливе значення питання в тому, що він будить дитячу думку. Але для цього питання повинні стимулювати роботу дитячої думки. Так, у бесіді про осінь, на якій узагальнювались дитячі враження і спостереження, отримані на прогулянках і екскурсіях, вихователька, з'ясувавши з дітьми, що багато птахів відлітають восени-на південь, ставить питання" Чому восени птахи відлітають від нас? Це питання змушує дітей думати над причиною, шукати її, вчитися встановлювати зв'язок між явищами. Велике значення має питання як засіб підвищення у дітей вміння слухати. Вихователі мало уваги приділяють умінню дітей точно чути питання і точно на нього відповідати. Наприклад, у бесіді про школу вихователька запитує: "Кого вчить вчителька?" Боря: Вчителька вчить читати і писати. Вихователька (не звертаючи уваги на відповідь, даний не за суті заданого питання) не виправляє помилку Борі і каже: "А ще чого вчить дітей вчителька?" Нарешті, значення питання ще в тому, що питання активізує дитячу мова. Якщо деякі прийоми навчання, як, наприклад, роз'яснення, зразок, вимагають від дітей в першу чергу вміння уважно слухати, то питання по самій своїй формі викликає відповідь дитини, тобто активізує його мова.Отже, питання вихователя-дуже дієвий прийом навчання дітей мислення й мови, так як питання спрямовує увагу, стимулює думку, привчає до точності слухання і активізує мова. Для того щоб питання виконували своє призначення, вони повинні задовольняти певним вимогам. Перша вимога - питання повинен володіти певним змістом. У практиці проведення занять часто ставляться зайві, непотрібні для наміченого програмного змісту, а іноді і взагалі порожні і навіть безглузді питання.

Наприклад, розглядаючи з дітьми картину Саврасова "Граки прилетіли", вихователька запитує: "Діти, подумайте, чому так красиво зобразив художник приліт граків?" Друга вимога до питання - точність і конкретність. Проводячи заняття з дітьми, вихователі часто ставлять занадто загальні, а тому й мало конкретні питання. Наприклад, у підсумковій бесіді про весну вихователька запитує: "Діти, пригадайте, чим була цікава весна в своєму початку?" Таке питання неприпустимий за своєю загальною розпливчатою формулювання. Або інший приклад. Вихователька питає. "Які зміни відбулися навесні з рослинами?" В цьому питанні дітям незрозуміло, про яких рослинах запитує вихователька (про чи деревах кольорах),і про які зміни. Подібні загальні питання мало доступні або зовсім недоступні дітям. Набагато простіше, точніше і тому доступніші дітям буде питання: "Що з'являється навесні на деревах?" Доступність питання залежить також і від його формулювання. Недбале, неправильне побудова питання робить його мало зрозумілим.

Наприклад: "Міліціонер стежить, щоб машини їхали при якому світлі світлофора?" Це питання слід було б розділити на два: "При якому світлі світлофора машини можуть їхати?" і "Хто стежить, щоб машини їхали правильно?"Часто, ставлячи питання, вихователь не звертає уваги на точність слововживання. Наприклад: "Куди кидає листоноша листи?" або "Де діти отримують грамоту?" На останнє питання, зокрема, дитина відповів: "Ніна отримала в школі, а мамі на роботі дали".Велике значення для ясності розуміння питання має стислість формулювання. На занятті за переказами вихователька каже: "Діти, послухайте, тепер я вам задам питання, ви подумайте гарненько і відповідайте мені правильно, що таке завірюха?"Подібне багатослівність затемнює зміст питання, стомлює увагу і слух, і діти мовчать або відповідають неправильно. Словесне нагромадження містить і таке питання: "Хто мені скаже, звідки видно і чому ви думаєте, що настала весна?" Прагнучи до точності і стислості, деякі виховательки впадають в іншу крайність: надмірна стислість теж робить питання незрозумілим. Наприклад, на занятті з пеоесказу вихователька запитує-"Куди йшов Женя?"Ніна. Женя йшов до школи. Вихователька. Ну і що? " Дівчинка мовчить, не розуміючи, про що запитує вихователька.Дуже важливою вимогою є цілеспрямованість та послідовність у постановці питань дітям Вихователька повинна пам'ятати, що мета постановки питань - засвоєння дітьми наміченого програмно-" го матеріалу. Тому питання треба ставити не про все, що намальовано, не про все, що можна сказати на дану тему, а про основному, головному. Питання повинні бути цілеспрямованими. Ця цілеспрямованість питань обумовлює і послідовність їх.

Наведемо для прикладу два вірші з конспектів занять з картині "У школі".

Перше заняття.

Вихователька задавала питання в такій послідовності: "Де знаходяться ці дівчатка?", "Що вони роблять?", "Що видно за вікном?", "Що робить дівчинка біля дошки?"

Порядок цих питань показує, як метається думка виховательки по картині: від дівчинки - до дерева за вікном, від вікна до дівчинці, яка вирішує задачі, і т. д. Виписка з іншого конспекту показує сувору по- следовательность, приучающую дітей до логічного мислення.

Питання: "Де знаходяться ці дівчатка?", "Як можна назвати дівчаток, які навчаються в школі?", "Хто вчить школярок?", "Чим зараз займаються учениці?", "Що робить учень біля дошки?", "Чому дві учениці підняли руку?"

Таким чином, основні вимоги до питання як прийому навчання, зводяться до наступного: увага до смислового значення запитайся, до точності, стислості і правильності формулювання; питання повинен бути доступним розумінню дітей, цілеспрямованим; необхідно дотримуватися послідовності в постановці питань. Методика використання питань різноманітна, так як питаннями користуються при проведенні різних видів занять і під час бесіди, і на заняттях по картині, і при переказі, і при читанні книги, і в дидактичній грі. Необхідно, щоб використання питань при навчанні було методично правильним. Перш за все всі питання повинні бути сформульовані так, щоб вони спрямовували увагу дітей на уточнення і з'ясування наміченого програмного матеріалу. Потім питання повинні змушувати дітей не тільки пригадувати вже відоме, але і думати, відшукуючи найпростіші причини і слідства, роблячи елементарні висновки і узагальнення. З цією метою не слід зловживати подсказывающими питаннями, користуючись ними тільки у виняткових випадках. Педагогічно неправильно користуватися питанням в негативній формулюванні. Наприклад: "Ти не знаєш, як називається цей квітка?", або "Ви не знаєте, хто живе у нас в акваріумі?", або "Не можеш сказати, що буває після весни?". Така формулювання питання побічно вселяє дитині негативний відповідь і не мобілізує його на активну роботу думки і мови. Питання, навідні, тобто напрямні, думки дитини потрібному напрямку, використовуються в роботі з дошкільниками; не треба тільки поспішати допомагати дитині, а потрібно привчати його до самостійної розумової роботи. Кожне питання пропонується всій групі, а для відповіді викликається один дитина. Такий порядок необхідний, { щоб привчити дітей бути уважними до питань вихователя і думати над відповіддю, так як кожен I може бути викликаний. " Один і той же питання не повинен повторюватися кілька разів, тим більше в різних формулюваннях. Між тим у практиці роботи можна часто чути, як вихователька, задавши питання, тут же повторює його, змінюючи формулювання. Наприклад, вихователька задає питання: "В якій країні ми живемо? Як називається наша Батьківщина? Згадайте, як називається наша країна?" Пред'являючи до питань вихователя певні вимоги, необхідно пред'явити вимоги і до відповідей дітей, щоб діти вчилися говорити правильно, користуючись точними словами для вираження своїх думок, домагалися правильної побудови пропозиції, становили осмислені я змістовні відповіді. Основною вимогою до дитячих відповідей є їх усвідомленість, осмисленість. Як вже було зазначено, необхідно стежити за точністю дитячих відповідей у відповідності з поставленими питаннями. Вимога від дітей так званих повних відповідей, тобто відповідей, даються у формі поширених пропозицій, має спиратися на навчання дітей умінню будувати відповіді у вигляді повних пропозицій. Якщо дитина не вміє відповісти повним реченням, а відповідає одним словом, наприклад підметом або присудком, йому треба поставити додаткове запитання/ який з'ясовує відсутню слово або кілька слів, а потім повторити все сказане у вигляді повного пропозиції. Наприклад, якщо на запитання виховательки: "Хто вирощує хліб і овочі?" - дитина відповідає: "Колгосп- ніки", - вихователька, бажаючи отримати повну відповідь, ставить додаткові питання: "Що вирощують колгоспники?" - "Овочі, хліб", - відповідає дитина. - Тепер послухайте, як треба сказати правильно, - уточнює педагог: "Колгоспники вирощують хліб і овочі". У тих випадках, коли питання потребує однозначної відповіді, повний відповідь носить штучний характер і слід вимагати від дітей точної, але короткої відповіді. Прийнятий же в практиці спосіб освіти повної відповіді через повторення питання призводить іноді до комічних випадків і звучить не по-російськи. Наприклад, на запитання виховательки: "Що сталося з хлопчиком?" - дитина відповідає: "З цим хлопцем сталося, він упав". Домагаючись повної відповіді, необхідно стежити за граматичній правильністю його побудови. Діти часто безладно розташовують слова в реченні або роблять помилки в узгодження слів у реченні. Наприклад, на питання: "Яке час року зображено на картині?"-Коля відповідає: | "Була погода зима. Діти состроили годувати пташок годівницю". Або на питання: "Хто проводжав Ваню в школу?" - Валерик відповідає: "Ваяю проводжала песик Дружок". На закінчення необхідно сказати ще про одну вимогу до дитячим відповідей, а саме: не допускати стандартних відповідей, тобто відповідей, завжди однакових за формулюванням. Часто подібні словесні штампи даються при відповідях тільки на певні питання. У багатьох вихователів діти починають свою розповідь по картині з такою стереотипною фрази: "На цій картині я бачу..." Отже, правильно поставлене питання є одним з дуже дієвих і ефективних прийомів навчання маленьких дітей, і завдання кожного вихователя-оволодіти цим необхідним для успішної роботи прийомом.Власне, кожне слово, промовлене людиною, живим словом, але ми в ряду занять по розвитку мови під назвою "заняття по живому слову" маємо на увазі такі заняття, які не потребують ілюстративного матеріалу, а черпають зміст з готових запасів уявлень дітей.

До них ми відносимо:

1) розмова з дітьми

2) доручення і завдання

3) бесіди

4) розповідання

5) читання

6) листи

7) заучування віршів

РОЗМОВА З ДІТЬМИ

Потреба розмовляти з іншими людьми, ділитися з ними своїми думками, почуттями, переживаннями притаманна людині. Дитині вона притаманна ще в більшій мірі. Цю потребу треба широко використовувати в інтересах розвитку мовлення дітей, керівництва спрямованістю їх думок і зростанням запасу уявлень. У дитячому саду і в школі можна розмовляти з кожним з дітей частіше, ніж зазвичай це робиться. Треба йти назустріч поривам дітей ділитися своїми переживаннями, думками, вислуховувати їх, розпитувати, відповідати на їхні запитання, по можливості супроводжувати промовою всі прояви життєвого спілкування з дитиною, чого ми часто не робимо.

ДОРУЧЕННЯ І ЗАВДАННЯ

Існує ще один методичний прийом, теж пов'язаний з розмовою, якому ми надаємо величезне виховне значення, - це методично продумані доручення, які даються дітям. Цей прийом широко представлена сім'ї, в якій в одних випадках свідомо, в інших несвідомо діти залучаються до участі у спільній трудовій життя. Але організовано він не представлений ні в дитячому садку, ні в школі. Дитині дається певне доручення. Бажано, щоб таке доручення мало практичне, дитиною усвідомленого значення.

При цьому він повинен:

1)уважно слухати, що йому говорять,

2) зрозуміти. зміст зверненої до нього мови,

3) запам'ятати сказане,

4) виконати доручення,

5) дати словесний звіт про виконане,

6) у підсумку надати допомогу.

Таким чином, до активності залучаються увагу, інтелект, пам'ять, моторика, мова. Як бачите, навантаження неабияка, а тому треба добре продумувати сутність і зміст доручення, яке даєш дитині в тому чи іншому віці. Доручення старшим дітям повинні носити практичний характер: вони можуть бути різноманітні, повинні поступово ускладнюватися і по можливості завершуватися точним мовним звітом.

БЕСІДИ

Головною перевагою бесіди є неявне акцентированние уваги на мовлення вихователя, її сприйняття дітьми. Розмова і бесіди суті два майже тотожних прояви одного і того ж процесу: мовного спілкування людей. Але ми, виділяючи бесіди як один з найцінніших прийомів розвитку мовлення дітей, маємо на увазі під ними організовані, планово проводяться заняття, мета яких - поглибити, уточнити і систематизувати шляхом слова уявлення та знання дітей.

Бесіда виявляє, як велика у дітей потребу висловлювати свої думки, як розв'язується їх мову, раз ті бесіди відповідає їх інтересам і психіці. Вільна, невимушена бесіда, зігріта інтересом, осмислена цінністю та значущістю її змісту, є одним з наймогутніших факторів розвитку мовлення дітей. Якщо темою розмови є предмети і явища природи, то вона може призвести до закінченого опису, порівнянні, з'ясування значення того чи іншого предмета або явища. Якщо ж розмова виникла з приводу явища соціального, суспільного, етичного, спостережуваного дітьми особисто або висунутого читанням, розповіддю, то вона призведе до характеристики явища, особи, висуне індивідуальне ставлення до них дітей. Теми для бесід можуть бути надзвичайно різноманітні: їх підказує життя домашня, дитячого сад, живе спілкування з дітьми у побуті. До методики проведення розповідання не можна пред'являти суворі, непохитних вимог.

Вихователь повинен керуватися зацікавленістю дітей. Зміст оповідання визначається педагогічним процесом і вимогою рухливою, мінливою життя. При плануванні занять відзначаються і годинник розповіді, часто розповідь народжується і за нестандартна приводу, а тому відповісти на питання, як часто можна розповідати дітям, важко. Відповідь підкажуть самі діти і розум педагога. Обстановка при оповіданні, як і при бесіді, повинна бути природна, невимушена. Діти сідають, як хочуть, дотримуючись загальні інтереси і правила пристойності. Переривати оповідача вони не повинні, але їх іноді нестримно вириваються мовні реакції, вигуки не тільки не шкодять інтересу справи, але, навпаки, закріплюють зв'язок між дітьми та оповідачем, надихають останнього. Зустрічаються в оповіданні незрозумілі дітям слова, незнайомі образи можуть перешкоджати розумінню змісту розповіді, а тому вони повинні бути роз'яснені вихователем дітям попередньо: привід для цього неважко знайти. Бажано, щоб нове літературний твір, що підносилось дітям, розширювало коло уявлень та знакомило їх з Новими образами, явищами і позначають їх новими для дітей словами. Цього вимагають інтереси культури мовлення та збагачення словника дітей. Кожне нове слово повинно бути збережене в пам'яті дітей і стати надбанням їх власної мови. Вихователь повинен про це подбати. Всі нові слова повинні бути у нього на обліку. Вимовити нове слово один раз мало, його треба вимовляти можливо частіше, вишукуючи для цього відповідні моменти: тільки в такому випадку нове слово увійде в життя і в словесний активний запас дітей. Один і той же розповідь або казку можна розповідати дітям кілька разів. Все сказане стосувалося рассказыванию дітям, але розповідати повинні і самі діти. Розповідь педагога є взірцем, до якого вони будуть слідувати. Діти цікавляться епізодами з життя улюбленої виховательки. Вона розповідає їм про пригоду на вулиці, свідком якого вона була. Посковзнулася і впала жінка; корзина, яку вона несла, відлетіла вбік, вся провізія розсипалася. Жінка забилася, сама встати не може. Проходили школярі підбігли до неї, допомогли встати, струсили сніг з її пальто, зібрали розлетілися в різні сторони овочі, перевели перелякану жінку через вулицю. „Після закінчення своєї розповіді вихователька пропонує: "Діти, може бути, і ви бачили що-небудь цікаве? Пригадайте, завтра нам розкажете".Або вона розповідає їм про свою кішку. Але і у більшості дітей є кішки, про яких вони можуть розповісти. Пропозиція розповісти те або інше викликає у дітей різне напрям думок, і проявляється кожен з них індивідуальність-явище надзвичайно цікаве і цінне. Слід невпинно звертати увагу дитини на те, що він повинен висловлювати свої думки зрозуміло, а для цього вони перш всього повинні бути зрозумілі йому самому. Якщо ми хочемо, щоб наші слухачі ясно уявили собі, що з нами сталося на вулиці, зацікавилися нашим розповіддю, ми повинні самі з повною виразністю розібратися в тому, що сталося. Перш ніж приступити до розповіді, треба самому собі поставити питання: чи уявляю я сам собі цілком те, про що я хочу говорити, все мені самому відомо і зрозуміло? І тільки в тому випадку, якщо все ясно, приступити до розповіді. Діти зазвичай охоче відгукуються на пропозицію розповісти що-небудь з їх особистих переживань. Ділитися з іншими своїми думками, обмінюватися враженнями - насущнейшая потреба людини, яка виражається у дітей дуже своєрідно, по-дитячому. Спробуйте запропонувати дітям розповісти про собаку, яку вони знали,-і до вас простягнеться кілька рук. І скільки уст готові негайно приступити до викладу! Ви викликаєте одного, іншого, третього - і починається плутане виклад з повтореннями, суперечностями, зупинками, заїканням, постійними: "Ні, не так, я забув сказати, я не пам'ятаю, як це було" і т. п. Тут-то і слід розтлумачити дітям, чому це відбувається. На пропозицію розповісти про собаку свідомість дитини реагує тільки одним ясним поданням: він знав Жучку або Дружка, якого він любив, але що розповідати про це самому Одної, він зовсім не знає. Дітям потрібно роз'яснити: "Розповідати про все твоєму Одному неможливо, хоча б тому, що часу немає: товариші твої теж хочуть що-небудь розповісти. А тому зупинись на чому-небудь одному: розкажи нам про зовнішність Дружка або якому-небудь події його життя, словом, про що хочеш: але обміркуй гарненько, що будеш казати, пригадай - що, де, коли було. Можна і придумати що-небудь про твого Дружка". І якщо розповідь обставлений і підготовлений таким чином, він дається легко тим дітям, які раніше двох слів зв'язати не могли. Слід всіляко зосереджувати увагу дітей на суті того, що вони хочуть розповісти, основної думки. Все стороннє, слід відкидати несуттєве: по-перше, воно тільки затемнює сутність, а по-друге, забирає час. Такі розповіді, темами для яких служать особисті переживання, спостереження дітей, що мають для розвитку розумової здібності і мовлення дітей велике значення. В них розгортається широка дорога для творчості, де1ей, їх самодіяльності, прояви індивідуальності. Дитина змушений брати і комбінувати слова і вирази самостійно, а не вибирати їх із готового матеріалу. Дитині розповідати про бачене, почутому і пережите доводиться майже щодня, але робить він це часто хаотично. Розповідаючи, діти повинні звертатися не до одного педагога, а до всім товаришам. При цьому їм треба прищеплювати відповідні культурні навички: як встати. вийти, повернутися обличчям до товаришам, стежити за своє; позою. Підготовка до публічних виступів дорослої людини повинна починатися з раннього віку. Слід пам'ятати, що не всі розповіді, хоча б і доступні віком і розвитку дітей, допустимі для переказу. Розповіді, представляють собою досконалі зразки художньої літератури, повинні складати виняток. Для переказу більше всього годяться розповіді з визначеним, ясним співвідношенням частин: із зрозумілим, певним початком, серединою і кінцем. Якщо між частинами існує чітка логічна зв'язок, одна частина підводить до іншої і роз'яснює її. Зайві деталі, подробиці ускладнюють засвоєння сутності, а тому і ускладнюють самий переказ. Спочатку слід вибирати розповіді можливо ясні і прості по конструкції. Ми вчимо дітей мови, якою їм доведеться користуватися в їх повсякденному житті.

Чи відіграють у цій промові "повні відповіді" хоч якусь роль? Іноді можна дати план розповіді.

Покладемо:

1.Діти вирушили в ліс

2.Неприємна пригода в лісі.

3.Повернення додому.

По ньому педагог складає розповідь. Конкретний, можливості досконалий зразок того, чого від дітей вимагають, більше жодних роз'яснень якось відразу ставить розуміння дітей на належні рейки і полегшує подальшу аналогічну роботу над іншим матеріалом. Не можна не згадати ще про один вид робіт у цій області-закінчуванні дітьми розповіді, роботі, яку з такою пристрастю віддавався маленький Гете. "Якщо я переривала розповідь і відсувала розв'язку до іншого вечора,-свідчить його мати,-я могла бути впевненою, що він докончит його сам і з'явиться на допомогу моїй уяві. І коли я на інший вечір закінчувала його так, як він бажав, і додавала: "Ось бачиш, як ти вірно відгадав",-захопленню не було кінця". Звичайно, не всі діти реагують на подібне завдання з геніальністю Гете, але все дуже люблять подібні роботи. Педагог розповідає дітям початок розповіді, надаючи їм придумати кінець. Дуже бажано так- вати таке начало, яке надавало б простір уяві дітей розгалужуватиметься в різних, часто протилежних напрямках. При цьому надзвичайно цікаво стежити за проявом індивідуальності дітей, їх психіки і світогляду. Розповіді по картинках. Залишається ще сказати про оповіданнях, складаються з картинок. Картинки - матеріал, виключно пристосований до того, щоб стимулювати до складання оповідань. Представлені на картинці предмети об'єднані певною логічною ситуацією, визначеним за себе промовистою взаємовідношенням. При заняттях з малими дітьми потрібно вибирати такі картинки, художній задум яких простий, ясний і конкретний, ситуація очевидна. Зміст картинки, призначеної для складання розповіді, має керувати думкою дитини, полегшувати роботу його уяви і спиратися на життєвий досвід дитини, на запас його уявлень. Діти починають справлятися з цим завданням в середньому близько 5-6 років. Але розповідати дітям по картинці слід набагато раніше. Трилітки, а іноді і дволітки реагують на такі розповіді з великим інтересом. Розповідання дітям по картинках-один з найбільш доцільних прийомів із слухання мови. Чим частіше ми будемо розповідати малюкам по картинках, тим раніше вони встануть на шлях складання оповідань самі. На всіх щаблях розповідями дітей повинен передувати зразковий розповідь педагога. Конкретно на прикладі таких розповідей діти осягають, що оповідач може уявити собі моменти, які передують тому, який представлений на картинці, і наступний за ним може вийти за рамки картинки. Достатньо шести-семирічним дітям прослухати 2-3 примірних розповіді, щоб вони це зрозуміли і стали на шлях самостійного складання оповідань. Картинку, намічену для складання розповіді дітьми, завчасно вивішують в певному місці. Дітям потрібно дати час з нею познайомитися, гарненько розглянути. Розповідають діти по черзі. Переривати оповідача не слід. Всі зауваження робляться в кінці. Складати розповіді за картинкою діти повинні не тільки індивідуально, але і колективно. Спочатку в такому занятті бере участь сам педагог: він його веде, не дає дітям ухилятися від теми, шляхом навідних запитань допомагає їм тему. розвивати, висвітлювати її найбільш суттєві сторони. Діти висловлюються, вносять у зміст оповідання ті чи інші, іноді суперечливі подробиці, сперечаються, приходять до угоди. По закінченні цієї попередньої роботи хтось із дітей викладає історію в зв'язному вигляді. Така колективна робота, що супроводжується обміном думок, особливо цінна для розвитку мислення і мови. Надалі групі старших дітей можна доручати складати розповідь по картинці без участі керівника. Вони спільно обмірковують його подробиці і в Закінченому вигляді розповідають іншим товаришам.

ЧИТАННЯ

Ми говоримо про те, що живий розповідь повинен предпочитаться читання з книги, але на певному щаблі художнє читання, як таке, відмежовується від розповіді і виступає як чинник величезного значення в справі осягнення живої російської мови. Виразне художнє читання доводить до свідомості дітей все не исчерпаемое багатство російської мови, сприяє тому, що діти починають активно користуватися цим багатством. Це можливо тільки за умови, якщо художній образ і слово подаються дітям у своїй живий, ненарушимой цілості.

ЛИСТИ

Листи грають суттєву роль у житті людини, і дітей треба вправляти з ранніх років у цій формі викладу власних думок. Це прекрасний шлях до розвитку їх мови. Саме важке-дати дитині зрозуміти, що треба писати, як знайти для листи зміст, повний інтересу і значення для того особи, яким воно призначається. Дитина повинна розуміти, що писати треба лише про те, що представляє цінність і інтерес, а те й інше в свою чергу залежить від того, кому лист призначається. Те, що повнісінько захоплюючого інтересу в листі до матері, буде цікавим у листі до знайомого. Але писати листи можуть тільки діти, у відповідній мірі оволоділи процесом письма. Дошкільнята на це не здатні. Тим не менш підготовка до оволодіння епістолярним мистецтвом, використання його як цінного прийому з розвитку мовлення дітей могли і повинні мати замість вже в дошкільному віці. Дитина повинна зрозуміти, що лист-засіб спілкування між людьми. У листах люди повідомляють один одному в під- робностях свого життя, дізнаються про життя інших, висловлюють подяка за що-небудь, вітають, запрошують куди-небудь. Слід розвивати в дітей ставлення до листів як до справи серйозному; треба добре обміркувати, що будеш писати, як краще викласти свої думки. Лист до того або іншій особі складається колективно. Діти під керівництвом виховательки обговорюють, що і як написати, а пише сама вихователька. Само собою зрозуміло, що писати слід тільки дійсні листи існуючим і близьким особам. Таке заняття можливо вже з трьох-, чотирирічними дітьми. Захворіла улюблена вихователька, неходит в дитячий сад. Як не запропонувати дітям: "Давайте напишемо тітці лист, дізнаємося, що з нею, чи не краще їй, коли вона повернеться до нас". Вихователька бере папір і перо, збирає дітей: "Як ми почнемо наш лист? Давайте почнемо так: "Мила тітка Оля!" Тепер кажете, що написати тітки Олі; говоріть по черзі, що у нас в дитячому садку відбулося особливо цікавого". Діти висловлюються: "У нас були котлети, Коля розбив тарілку (діти люблять відзначати провини товаришів, їх слід від цього утримувати), ми каталися на санках, ми годували пташок, Люда впала і забилася" і т. п. Висловлювання йде не дуже гладко, дітям доводиться нагадувати про те або іншому пригоді, які, безсумнівно, зацікавлять тітку Олю. Так чи інакше лист написано, діти по черзі диктують свої імена для підпису; іноді, за особистою ініціативою пропонують вкласти в конверт свої малюнки. На Добре писати листи і товаришам, які захворіли, що виїхали. Значення цих листів менше, тому що на них не буде відповіді, але зате випадків до відправлення їх більше. Листування повинна грати в житті дітей не формальну або фіктивну, а реальну, життям обґрунтовану роль. Для цього особливо важливо, щоб люди, з якими діти переписуються, ставилися до цієї справи серйозно, вдумливо, з інтересом, щоб ні одне дитяче лист не залишався без відповіді. Почуття, думка, залишилися хоч раз без відповіді, можуть замовкнути і згаснути від цього назавжди. Незмінне правило-предпосылать всякому увазі вправи дітей у слові досконалі зразки такого слова - має дотримуватися і в даному випадку. Тому-то так важливо, щоб дорослі, переписывающиеся з дітьми, серйозно ставилися до змістом, стилем, зовнішнього вигляду своїх листів.

ЗАУЧУВАННЯ ВІРША

Діти люблять вірші, люблять їх слухати і вимовляти. Ми знаємо, як рано дитина починає цікавитися світом звуків, відгукуватися на нього, проявляти рано виражену чутливість до сприйняття ритму. Закони ритму він осягає легше і швидше, ніж світ форм і кольорів. Ось чому пісні і вірші у відповідному, звичайно, відборі, завжди справляють враження на дітей. Гарний вірш - та ж музика. Найменші діти легко опановують його ритм, здатні насолоджуватися співзвуччям його строф, красою побудови. Ці музичні слухові сприйняття, пов'язані іноді лише частково з розумінням влитий, в них змісту. Розвиток мови і словника дітей, оволодіння багатствами рідної мови складає один з основних елементів формування особистості, освоєння вироблених цінностей національної культури, тісно пов'язано з розумовим, моральним, естетичним розвитком, є пріоритетним в мовному вихованні і навчанні дошкільнят. Формування можливостей мовного спілкування дошкільників припускає включення в життя дитини в дитячому саду спеціально спроектованих ситуацій спілкування (індивідуальних і колективних), у яких вихователь ставить визначені задачі розвитку мови, а дитина бере участь у вільному спілкуванні. У цих ситуаціях розширюється словник, накопичуються способи вираження задуму, створюються умови для удосконалювання розуміння мови. При організації спільних спеціальних ігор дитині забезпечені можливість вибору мовних засобів, індивідуального "мовного внеску" у рішення загальної задачі - у таких іграх у дітей розвивається здатність виражати власні думки, наміри й емоції в постійно мінливих ситуаціях спілкування. Піклуючись про збагачення лексикону дітей, ми повинні розуміти, що і слова, засвоювані дітьми, розпадаються на два розряду. У перший з них, який можна назвати активним запасом слів, входять ті слова, які дитина не тільки розуміє, але активно, свідомо, при всякому зручному випадку вставляє в свою промову. До другого, пасивного запасу слів відносяться слова, які людина розуміє, пов'язує з певним поданням, але мова його не входять. Нове пропоноване слово поповнить словесний активний запас дітей тільки в тому випадку, якщо воно буде закріплено. Мало вимовити його раз, другий. Діти повинні сприймати його слухом і свідомістю можливо частіше. Збагачення та активізацію словника необхідно починати з самого раннього віку дитини. А в подальшому потрібно ще більше удосконалити його і збільшувати. Тільки у дитини володіє багатим словниковим запасом дитини може сформуватися правильна грамотна мова. Завдання вихователя максимально оптимізувати процес розвитку мовлення та збагачення словника. Основну частину свого часу діти проводять у дитячому садку з вихователями. Мова вихователя є прикладом для дітей. Саме на неї орієнтуються при вимові тих слів які вони знають. Діти намагаються копіювати інтонації викладача в залежності від властивостей описуваного події, так як це робить вихователь у своїх розповідях про таких подіях. Чим правильніше буде звучати мова вихователя, тим правильніше буде розвиватися мова його підопічних. Вихователь повинен удосконалювати і розвивати своє мовлення, вимову, так як його помилки спричинять за собою сотні помилок його вихованців, які легше виправити в ранньому віці, ніж у більш дорослому. Застосовуючи різні методики викладання розвитку мови та збагачення словника можна домогтися відчутних результатів, якщо користуватися шаблонними прийомами. Дітям цікава зміна діяльності і тому процес освоєння знань буде протікати більш цікаво, жваво і без стомлення дошкільнят. Володіючи розвиненою промовою дитина буде готова до школи. Легше будуть сприйматися знання передаються йому викладачами, менше буде проблем при спілкуванні з однолітками, у відповідями дошки.

Бібліографія.

1. "Розвиток мовлення дітей" Тихеева. Е. В., Москва, "Просвіта" , 1985

2. "Розвиток мовлення дітей дошкільного віку" Сохін Ф. А. Москва,"Просвітництво", 1984

3. "Розвиток мовлення дітей" Селезньова Е. П., Москва, "Просвітництво", 1984

4. "Дитяча психологія" Обухова А. Ф., "Тривола", Москва, 1995

5. "Розвиток мовлення дітей" Новоторцева Н.В., Москва, "Лайнер" , 1995

6. А. А. Столяр. Давайте пограємо. М., 1991

7. І. Н. Агофонова. Малюю і міркую, граю і вчуся. С-Пб, 1993

8. Л. Чилигрирова, Б. Спірідонова. Граючи, вчимося М., 1993

9. Т. Р. Жикалкина. Ігрові і цікаві завдання для розвитку промови дошкільнят. М., 1989

10. Е. В. Сербина. Математика для малюків. М., 1992

11. З. А. Михайлова. Ігрові цікаві завдання для дошкільнят. М., 1990

12. Л. Ф. Тихомирова, А. В. Басів. Розвиток логічного мислення дітей. Ярославль "Академія розвитку", 1996

13. Готовність дітей до школи. Під редакцією Ст. В Слободчикова. Томськ, 1994

14. А. Р. Зак. Відмінності в мисленні дітей. М., 1992

15. Л. Ф. Тихомирова. Розвиток інтелектуальних здібностей дошкільника. Ярославль. "Академія розвитку",1996

16. Л. С. Вигодський. Уява та її розвиток у дитячому віці. М., 1991

17. "Обдаровані діти. Під редакцією Р. В. Бурменской і В. М. Слуцького. М.,

18. "Рідне слово в дитячому садку", Учпедгиз 1957.