Консультації для вихователів.

Полікультурний підхід при організації роботи з батьками в дошкільному закладі.

Автор: Ірина Петрова, старший вихователь МАДОУ «ЦРР - Дитячий садок N 396» Приволзького району р. Казані.

Слід зазначити, що ідея полікультурності стала предметом наукового дослідження на початку 20 століття. Гурлитт Л., Гансберг Ф., Шанпельман Р. в це поняття включали етнічну та світову культури, що сприяють розвитку загальнолюдської свідомості і стверджують ідею про єдиному світі, що не допускає уніфікації культур. Полікультурність, на їх переконання, пов'язана зі свободою духовного розвитку особистості народу: людина не може глибоко і свідомо оволодіти культурою, якщо йому нав'язують чужі ідеї і погляди, якщо не забезпечується розвиток його природних сил і здібностей.
Поняття полікультурного виховання, яке отримало широке розповсюдження в світовій педагогіці з 1960-х років, у зв'язку з реакцією західній частині європейського континенту на наплив чорних і кольорових емігрантів, визначалося як «виховання, що включає організацію і зміст педагогічного процесу, в якому представлені дві і більше культури, що відрізняються за мовною, етнічною, національною або расовою ознакою». При характеристиці полікультурного виховання використовують і інші терміни: «мультирассовое», «мультиетнічна», «мультикультурний», «интеркультурное» освіта. У вітчизняній педагогіці це поняття увійшло в науковий обіг у 1990-х р. р. і найбільш близькі до нього за значенням слід визнати «міжнаціональні відносини», «міжкультурні контакти».
В якійсь мірі полікультурне виховання є відображенням сутності та підходів інтернаціонального виховання. У той же час між полікультурним і інтернаціональним вихованням є певні відмінності: облік національних особливостей тут є більш важливим, ніж в інтернаціональному вихованні. Будучи близьким ідеї гуманного міжнаціонального співіснування, полікультурне виховання відкидає консолідацію на базі корпоративної ворожості, протистояння іншим цивілізаціям і духовних цінностей. Полікультурне виховання, з одного боку, заперечує формування людини поза національної культури, з іншого боку, сприяє породженню мультиидентичной особистості як осереддя і перетину декількох культур.
Полікультурність освіти передбачає відображення в його змісті специфічних особливостей різних культур, діалог і взаємодія в історичному та сучасному контекстах.
Так, мета полікультурної освіти позначається як формування творчої особистості, здатної до активності та ефективної життєдіяльності у багатонаціональному середовищі, що володіє розвиненим відчуттям розуміння та поваги інших культур, які вміють жити в мирі та злагоді з людьми інших національностей.
Завданнями полікультурної освіти є наступні:

• повноцінне залучення до культури свого народу як неодмінна умова інтеграції в інші культури;
• формування багатосторонніх уявлень про різноманіття культур у регіоні, країні, світі в цілому;
• виховання позитивного ставлення до культурних відмінностей, що сприяє прогресу людства;
• створення умов для інтеграції в культури інших народів та розвиток етнічної толерантності в процесі ознайомлення з їх національними досягненнями;
• формування і розвиток умінь та навичок продуктивної взаємодії з представниками інших культур;
• виховання в дусі миру, терпимості, гуманного міжнаціонального спілкування.

У концепції державної національної політики РФ, затвердженої Указом Президента РФ від 15 липня 1996 року N 909, зазначається необхідне «забезпечити розробку програм і курсів, що сприяють вихованню культури міжнаціонального спілкування, ознайомлення дітей, молоді, населення з духовним багатством народів Росії і їх в систему дошкільного виховання, середньої та вищої освіти, підвищення кваліфікації кадрів». Однією з таких програм є проведена робота «Нові форми роботи з батьками щодо формування у дітей дошкільного віку етики міжнаціонального спілкування».

Взаємодія ДНЗ з сім'єю в умовах полікультурного освітнього середовища

Масова культура навіює людям думку про першорядної значущості індивідуальних потреб, особистих інтересів порівняно громадськими. У провозглашаемом новому життєвому порядку фактично заперечується сила добра і справедливості, стверджується перемога сильного, слабкого і беззахисному відводиться останнє місце в суспільстві. Молодь заряджається заздрістю, користю, жадобою легкої наживи. Найбільш яскравим проявом «масової культури» вважають «кіч» («поганий товар» - нім.), «дешевка», «халтура». Він спотворює і витісняє національні культури. Імунітет проти розтлінного впливу на людину масової культури виробляє тільки національна, справді народна культура, яку отримують учні через освіту і виховання.
На основі взаємодії і взаємопроникнення національних культур відбувається збагачення й розвиток загальнолюдської культури.
Стан сучасної культури обумовлює особливу значущість інтегрованого підходу у виховно-освітньому процесі. Орієнтація на освоєння, збереження і прилучення до етнічної культури молодого покоління передбачає адекватні цій культурі методи міждисциплінарного освоєння матеріалу.
Для прилучення дітей до культури народу самому педагогу необхідно володіти знаннями, які можна подати у вигляді таких інформаційних блоків: історико-етнографічний, соціально-політичного, культурологічного, лінгвістичного. Кожен блок передбачає наявність не тільки певних знань, але й умінь.
1. «Історико-етнографічний блок» включає в себе знання історії, географії, релігії, традицій, звичаїв, особливостей життєдіяльності народу і передбачає наявність умінь поповнення, поглиблення та вдосконалення знань з історії, географії, етнографії країни і творчого використання цих знань у процесі спілкування; підбір і систематизація матеріалу за традиціям і звичаям і т. д.
2. «Соціально-політичний блок» включає в себе знання державного устрою, структури державної влади, системи соціальних інститутів (освіта, охорона здоров'я), розвиток науки, техніки, виробництва та соціального захисту. Для його реалізації необхідні накопичення та систематизація знань щодо соціально-політичному устроєві країни, вміння орієнтуватися в системі соціальних інститутів, досягнень науки, техніки, виробництва для здійснення соціокультурного спілкування.
3. «Культурологічний блок» включає в себе знання культури, мови, літератури, музики, архітектури, образотворчого мистецтва, етикету, а також спортивних досягнень країни. До нього відносяться вміння орієнтуватися у продуктах художньої, образотворчої, музичної культури, вміння співвідносити знання культури іншого народу зі знаннями про свою культуру, вміння вести себе у відповідності з етикетом країни.
4. «Лінгвістичний блок» включає в себе знання мови, його будова (фонетика, фонологія, граматика, лексикологія, фразеологія), а також аспекти мови, безпосередньо пов'язані з функціонуванням мовця людини в суспільстві.
В ДНЗ необхідна організація полікультурної освітньої середовища, що створює сприятливі умови для повної особистісної самореалізації представника будь-якої культури і національності.
Соціально-педагогічна середовище постає як сукупність відносин між усіма суб'єктами, що забезпечують та реалізують функцію освіти відповідно до соціально значущими цілями і мають безпосередній або опосередкований вплив на формування особистості дітей.
Питання про створення соціально-педагогічної полікультурного середовища в ДНЗ знаходить чітке відображення в державному освітньому стандарті дошкільної освіти. Полікультурне середовище створює сприятливі умови для навчання дитини в процесі його самостійної діяльності.
В дошкільному освітньому процесі можна виділити приблизні вимоги до полікультурному середовищі дитини, формують у дітей уявлення про людину в історії і культурі:
1. Є добірки книг і листівок, ігри та іграшки, що знайомлять з історією, культурою, працею і побутом різних народів.
2. Є куточок краєзнавства («хата», кімната побуту та інше).
3. Є зразки народного побуту
4. Є зразки національних костюмів (для ляльок, дітей і дорослих).
5. Є художня література (казки та легенди народів Поволжя).
Особистість дитини формується під впливом не тільки спеціально створених умов, але і навколишнього середовища, її традицій, звичаїв. Середовище, що оточує дитину з дитинства, це не тільки соціальна, але також середовище етнічна. Необхідно цілеспрямовано використовувати можливості природної полікультурного середовища, в тому числі при створенні предметно-просторового середовища життя в дошкільному закладі. Дуже важливим є стимулювання зв'язків між двома віковими полюсами - світом дорослого і дитини. Доброзичлива атмосфера дошкільного закладу повинна спонукати дорослих затриматися в дитячому саду, поспілкуватися між собою, вихователями, іншими дітьми.
Полікультурне середовище - це частина педагогічної середовища, що оточує особистість, позитивно чи негативно впливаючи на її розвиток, і являє собою сукупність всіх умов життя з урахуванням етнічних особливостей місця проживання, що виражаються в людях, їх поведінці, народних традиціях, обрядах.
Будь-яка освітня середовище Росії є педагогічною середовищем поліетнічної середовищем. Але відносини етносів, що проживають поруч чи разом один з одним, мають свою специфіку: поряд з культивацією доброго сусідства ці народи мають взаємної упередженості. Розуміння цієї проблеми актуально і в наші дні.
Цілеспрямоване використання багатонаціонального середовища в роботі з батьками допоможе забезпечити дитині адекватне сприйняття своєї національності й сформувати в нього позитивне ставлення до представників інших національностей, розвинути міжкультурну компетентність.
З визначення полікультурного середовища виводяться її функції, що зачіпають формування:

• особистості людини як носія своєї національної культури;
• людину як суб'єкта і носія міжнаціональної культури, здатної засвоювати традиційну культуру, мову інших націй.

Компоненти полікультурного середовища
 

Сім'я і дошкільний заклад - два важливих інституту соціалізації дітей. Їх виховні функції різні, але для всебічного розвитку дитини необхідно їх взаємодія.
Дошкільний заклад відіграє важливу роль у розвитку дитини. Тут він отримує освіту, набуває навички спілкування з іншими дітьми і дорослими, вчиться організовувати власну діяльність. Однак наскільки ефективно дитина буде оволодівати цими навичками, залежить від ставлення сім'ї до дошкільного закладу. Гармонійний розвиток дошкільника без активної участі батьків в освітньому процесі ДНЗ неможливо.