Консультації для вихователів.

"Дизартрія у дітей".

Автор: Жилюк Наталія Миколаївна, учитель-логопед, Муніципальне бюджетне дошкільна освітнє установа дитсадок загальнорозвиваючого виду «Білосніжка» з пріоритетним здійсненням діяльності з художньо-естетичному розвитку дітей, п. Сонячний, Сургутський район, Тюменська область, ХМАО - Югра.

Дизартрія - порушення произносительной сторони мови, що виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. Основним відмітним ознакою дизартрії від інших порушень вимови є те, що в цьому випадку страждає не вимова окремих звуків, а вся произносительная сторона мови.
У дітей-дизартриков відзначається обмежена рухливість мовленнєвої і мімічної мускулатури. Мова такої дитини характеризується нечітким, змазаним звукопроизношением; голос у нього тихий, слабкий, а іноді, навпаки, різкий; ритм дихання порушений; мова втрачає свою плавність, темп мови може бути прискореним або уповільненим.
Причинами виникнення дизартрії є різні шкідливі фактори, які можуть впливати внутрішньоутробно під час вагітності (вірусні інфекції, токсикози, патологія плаценти), в момент народження (затяжні або стрімкі пологи, викликають крововилив у мозок немовляти) і в ранньому віці (інфекційні захворювання мозку і мозкових оболонок: менінгіт, менінгоенцефаліт та ін).
Дизартрія може спостерігатися як до важкої, так і в легкій формі. Важка форма найчастіше розглядається в рамках дитячого церебрального паралічу і є його компонентом. Діти з важкою формою дизартрії отримують комплексну логопедичну і лікарську допомогу у спеціальних установах-дитячих садках і школах для дітей з тяжкими порушеннями мовлення та для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.
В дитячих садах і школах загального типу можуть перебувати діти з легкими ступенями дизартрії (інші назви: стерта форма, дизартрический компонент). Ці форми проявляються в більш легкому ступені порушення рухів органів артикуляційного апарату, загальної і дрібної моторики, а також в порушення произносительной сторони мови - вона зрозуміла для оточуючих, але нечітка.
Діти зі стертими формами дизартрії не різко виділяються серед своїх однолітків, навіть не завжди відразу звертають на себе увагу. Однак у них є деякі особливості. Так, ці діти нечітко говорять і погано їдять. Зазвичай вони не люблять м'ясо, хлібні скоринки, морква, тверде яблуко, так як їм важко жувати. Пожувавши трохи, дитина може тримати їжу за щокою, поки дорослі не зроблять йому зауваження. Часто батьки йдуть малюкові на поступки - дають м'яку їжу, лише б поїв. Тим самим вони, не бажаючи того, сприяють затримці розвитку у дитини рухів артикуляційного апарату. Необхідно поступово, потроху привчати дитину добре пережовувати і тверду їжу.
Важче у таких дітей виховуються культурно-гігієнічні навички, що вимагають точних рухів різних груп м'язів. Дитина не може самостійно полоскати рот, так як у нього слабко розвинені м'язи щік, мови. Він або відразу ковтає воду, або виливає її назад. Таку дитину потрібно вчити надувати щоки і утримувати повітря, а потім перекачувати його з однієї щоки в іншу, втягувати щоки при відкритому рте і зімкнутих губах. Тільки після цих вправ можна привчати дитину полоскати рот водою.
Діти з дизартрією не люблять і не хочуть застібати самі гудзики, шнурувати черевики, засукувати рукави. Одними наказами тут нічого не доб'єшся. Слід поступово розвивати дрібну моторику рук, використовуючи спеціальні вправи. Можна вчити дитину застібати ґудзики (спочатку великі, потім дрібні) на одязі ляльки або на знятому плаття, пальто. При цьому дорослий не тільки показує рухи, але й допомагає їх виробляти руками самої дитини. Після подібної тренування діти зможуть вже застібати ґудзики на одязі, надягнутої на себе. Для тренування вміння шнурувати взуття використовуються різної форми фігури (квадрат, коло та ін), вирізані з цупкого картону. По краям фігури на відстані 1 см один від одного робляться дірочки. Дитина повинна послідовно просмикнути в усі дірочки через край довгий шнурок з металевим кінцем, як би обметывая краю. Щоб у дитини не слабшав інтерес до вправ, можна наклеїти в середині фігури якусь картинку і сказати, що, правильно продам кольоровий шнурок, малюк зробить таким чином іграшку і зможе подарувати її кому захоче. Потім йому пропонують шнурувати черевики, спочатку зняті з ніг, потім безпосередньо у себе на ногах.

Діти-дизартрики відчувають труднощі і в образотворчій діяльності. Вони не можуть правильно тримати олівець, користуватися ножицями, регулювати силу натиску на олівець і пензлик. Для того, щоб швидше і краще навчити дитину користуватися ножицями, треба вкласти його пальці разом зі своїми кільця ножнц і виробляти спільні дії, послідовно відпрацьовуючи всі необхідні рухи. Поступово, розвиваючи дрібну моторику рук, у дитини виховують вміння регулювати силу і точність своїх рухів.
Для таких дітей характерні також утруднення при виконанні фізичних вправ і танцях. Їм нелегко навчитися співвідносити свої рухи з початком і кінцем музичної фрази, змінювати характер рухів по ударному такту. Про таких дітей кажуть, що вони незграбні, тому що вони не можуть чітко, точно виконувати різні рухові вправи. Їм важко утримувати рівновагу, стоячи на одній нозі, часто вони не вміють стрибати на лівій або правій нозі. Зазвичай дорослий допомагає дитині стрибати на одній нозі, спочатку підтримуючи його за талію, а потім - спереду за обидві руки, поки він не навчиться це робити самостійно.
Порушення моторики у дітей вимагають додаткових індивідуальних занять в спеціальних установах і вдома. Навчання дитини проводиться за різними напрямками: розвиток моторики (загальної, дрібної, артикуляційної), виправлення звуковимови, формування ритміко-мелодійної сторони мовлення і вдосконалення дикції. Щоб у дитини не виробилися міцні навички у всій руховій сфері, потрібен тривалий час і використання різноманітних форм і прийомів навчання. Для якнайшвидшого досягнення результатів робота повинна проводитися спільно з логопедом, необхідні також консультації лікаря-психоневролога і фахівця з лікувальної фізкультури.