Конспекти занять з дітьми.

Народні ремесла станиці Канівської. Гончарне ремесло.

Конспект занять з художньо-продуктивної діяльності в підготовчій групі.

Автор: Вихователь: Романенко Т. Ю., ДНЗ N 10.

Мета: Продовжувати виховувати у дітей любов до малої Батьківщини через знайомство з народними ремеслами - гончарне мистецтво, з історичним минулим станиці. Продовжувати вчити працювати з глиною, закріплювати прийоми ліплення глиняних судин. Розвивати творчість, уяву. Створити радісний настрій.
Матеріал: Зразки глиняного посуду: глечик, глэчик, макітра, махотка, грудки глини на кожну дитину, стінки (лопатка і петля), дошки, гончарний круг, серветки.
Хід заняття.
Вихователь - Діти, послухайте вірш:
Біля річки Челбас
Зросла станиця,
Біля річки Челбас
Верби, тополі.
Знаю, не втомлюся
Я тобою пишатися,
Диво-Канівська -
Батьківщина моя.
Про що цей вірш?
Діти - Про Канівської, про нашої станиці.
Ст. - Вірно. Ці рядки про нашу малу Батьківщину, про нашої рідної станиці Канівської. А хто з вас пам'ятає,. Звідки пішла така назва нашої станиці? Хто її так назвав? І чому її назвали саме так?
Д. - Козаки з міста Канева оселилися тут біля річки Челбас, і в пам'ять про своє місто так назвали свою станицю - Канівська.
Ст. - А для цього тут оселилися козаки з міста Канева? Чим вони займалися в нашій станиці?
Д. - Козаки оселилися тут, щоб охороняти кордон Росії від ворожих набігів.
Ст. - Вірно, козаки охороняли кордони Росії з півдня. Вони несли важку військову службу. Але нарівні з цим їм доводилося самостійно вести своє господарство: орати землю і вирощувати хліб, розводити худобу і птицю, садити сади, обстраивать своє життя, будуючи саманні хати, будинки з глини і соломи. Адже в наш степовий край ліс доставляти було далеко і важко. Доводилося козакам багато робити для себе самим. Так в станиці і стали з'являтися майстри своєї справи: кушніри - майстри шкіряної справи, виготовляли з шкіри сідла для коней, вуздечки, ремінці, батоги. З'явилися в Канівській та майстри, які виготовляють посуд з глини. А ви знаєте, як називають такого майстра? Гончар. І в нашій станиці жили такі майстри - гончарі: Проценко, Іллєнко. Треба сказати, що багато майстрів гончарної справи прийшло на Кубань з інших країв Росії.
Козаки кубанські
Не синочки панські:
Від землі - від матінки,
Від годувальника - батюшки,
Не пташенята, що до мамці жмтся,
А орли, що в небо рвуться.
(Віталій Бардадим)
Так козакам доводилося освоювати і мирні ремесла. Є на Кубані таке прислів'я: «Умилый человик возьмэтся, в його руках і сніг займэтся». Тобто якщо людина умілий візьметься за справу, то в його руках все виходить. Про кого це прислів'я? Як ви думаєте?
Д. - Про майстрів.
Ст. - Звичайно, про майстра, про працьовиту людину, про умільця - «золоті руки». Саме в умілих руках гончара грудку глини перетворюється в гарний посуд. А працювали ці майстри ось на таких гончарних колах. (Діти розглядають гончарний круг, далі вихователь демонструє глиняний посуд). Ось самий маленький горщик «махотка» для масла, а ось горщик з широким горлом для молока і сметани - глэчик. У таких глэчмках молоко довго зберігає прохолоду і не псується. А це, хлопці, макітра - більш великий посудину. У них козачки зберігали соління, варення, затівали тісто для випічки хліба, пирогів. Гончарі робили також і великі корчаги - парки для білизни. Ось яку різний глиняний посуд майстри виготовляли на гончарному крузі. Після того, як глэчик або макітра були виліплені на колі, їх обпалювали в печі, де посуд ставала міцною. Після випалу посуд остигала і майстри приймалися за її розпис. Давайте подивимося, як майстри прикрашали свій посуд. Які візерунки ви бачите, хлопці, на посуді?

Д. - Прямі та хвилясті лінії, кружечки.
Ст. - Так, візерунок невигадливий. Простий. Різні лінії і різнокольорові чергуються кружечки. А фарбами якого кольору в основному користувалися майстри для прикраси посуду?
Д. - Зелений, синій, червоний, жовтий.
Ст. - Так. Зелений колір - колір трави, синій - піднебіння і річки, жовтий - сонця, а червоні кружки схожі на ягоди. Ну що. Хлопці, а ви хочете стати хоча б на час гончарами?
Д. - Так.
Ст. - Тоді пройдемо в нашу гончарну майстерню, подивимося, що у нас є для роботи. Що ви бачите?
Д. - Гончарний круг, стеки, глина.
(Пояснення вихователя по ходу роботи).
Ст. - Правильно, ось з цих грудочок глини ми зробимо з вами різні глэчики, макітри. Махотки. На початку дамо комочку глини округлу форму. Потім, за допомогою стека, ми будемо вибирати глину з округлої форми посудини. Таким чином, ми робимо поглиблення, поступово розширюючи і збільшуючи його. Але треба пам'ятати, що при цьому стінки судини стають тонше. Тому вибирати глину треба обережно, інакше стінки судини стануть дуже тонкими і зламаються. Вибирати глину треба стеком-лопаткою, а потім - стеком-петлею загладжуємо внутрішню сторону судини. Краї посудини акуратно загладжуємо пальцями. По краю отвору укладаємо стовпчик і примазываем до посудини. Ось таким чином у нас виходить макітра - глечик з низьким шийкою. А якщо на отвір судини поставимо приготовану глиняну трубку і щільно примажем до виробу, то отримаємо глэчик - глечик з високим горлом. Ручки на глэчики і макітри прикріпіть самостійно.

(Самостійна робота дітей).
Ст. - Ось які різні у вас вийшли судини: глэчики, макітри, глечики. Саме по глечиках в старовину судили про мистецтво гончара. Адже недарма козаки говорили: «Робота сама за сэбэ скаже», тобто робота сама за себе скаже. А тепер давайте влаштуємо ярмарок. До речі, у нас в Канівської раніше майстри продавали свої вироби на базарній площі, яка перебувала на місці нинішнього «торговий центр», два рази на тиждень, по вівторках і п'ятницях. Будь-яка господиня - козачка могла вибрати собі на базарі сподобався їй горщик.

(На окремому столі діти розставляють свої вироби, милуються ними.
Звучить козача народна пісня «Трава, моя трава...»).