Методичні розробки.

Подорож по байкалу.

Навчально-методичний посібник. Хрестоматія для читання дітям дошкільного віку за творами сибірських письменників і поетів.

Зміст.

Розробник навчально-методичного посібника: Муратова Тетяна Миколаївна, вихователь, Муніципальне бюджетне освітня установа дитячий сад загальнорозвиваючого виду N166 р. Іркутська.

Побут, традиції, культура народів Прибайкалля

Казки, оповідання, проза

Ніл - скипидарчик

Ст. Стародумов

Живе і зараз в Баргузинской долині мисливець Ніл, по прізвиську Скипидарчик. Прізвисько це він виправдовував повністю: спритнішими його, ніби й справді наскипи-\ даренного, серед тутешніх мисливців нікого не було. Він все робив бігом, на ходу, в міркуваннях був розважливий і смекалист.
Одного разу (справа була взимку) до нього направили одного приїжджого з міста, важливого на вигляд якогось чину. З'явився він до Нілу в зимовище в повному мисливському спорядженні.
- Чув я, що ти - майстерний ведмежатник, - почав городянин, прикидаючись корінним сибіряком. - Так не даси ти мене, ширяючи, на ведмежу берлогу?
Ніл оглянув городянина з ніг до голови, запитав:
- А можеш бігати швидко? Городянин образився:
- Сміятися изволишь, ширяючи. У мене хороше рушницю, і на полюванні я не показую звіру спину. Але якщо вже говорити про бігу, то відповім: я першорозрядник. Влаштовує?
- Цілком.
У тайзі Ніл показав барліг. Городянин встав з рушницею напоготові. Настала урочиста хвилина: Ніл перехрестився і так швидко засунув у віддушину барлогу загострену довгу жердину і - дуй не стій від небезпечного місця. З барлоги пролунав приглушений рев потревоженного звіра. Розгублений городянин при вигляді улепетывавшего Нілу і сам негайно кинувся за ним, не чекаючи, коли ведмідь вискочить з барлогу.
Перший час мисливці бігли без оглядки, а коли озирнулися, то побачили: за ними гнався величезний бурий ведмідь.
- Ах, мати чесна!
Піднатиснули обидва. Біжать. Біжить і ведмідь.

Адже зжере, окаянний, - простогнав городянин. - Він нас наздожене.

Ти краще сподівайся на свій перший розряд, - нагадав Ніл і додав ходу. Відстань між Нілом і городянином стало збільшуватися.

Біжить і ведмідь за ними, і, звичайно, першим попадеться йому в лапи городянин.
Гримнув постріл. Ніл зупинився. Озирнувся, обличчя його спотворилося. Він з ненавистю подивився на городянина, в руках якого дымилось рушницю, а на віддалі лежав убитий ведмідь.

Що ти наробив?! - поза себе від люті, закричав Ніл на городянина. - Я питаю тебе: що ти наробив?!

Як «що»? - у свою чергу розлютився городянин. - Не бачиш, чи що, - убив ведмедя! Він наздоганяв нас!

Тьху!!! - спересердя сплюнув Ніл. - Адже до зимовища ще п'ять кілометрів! Що ми тепер на собі будемо тягнути цього ведмедя?!

Дід Тяпа і віники банні

Ст. Стародумов

На острові Ольхон, в рибальському селищі Харанци, жив не тужив дід-бобир на прізвисько Тяпа. Його старезна хатинка і така ж старезна банька стояли на самому березі Малого моря. Про лазні варто сказати особливо: вона доставляла Тяпе єдине задоволення в житті! Надто вже він любив бувати в ній, щоб поніжити свої старечі кістки. Стояла зима. В один із суботніх днів Тяпа, як зазвичай, затопив лазню. З-під покрівлі своєї хатинки дістав останній віник з старого запасу - позаторішній. Будучи скупим, він вирішив до кінця використовувати старі віники, щоб нових поки не торкатися. Новий же запас складався з березових віників, зібраних з гілок великої і пишної берези. Тяпа зрубав її, щоб не витрачати час на обхід березняка, а в'язати віники, не сходячи з місця.

Увійшовши в жарко натоплену лазню, він роздягнувся, хлюпнув на кам'янку два ковша води, забрався на полиць, звідки незабаром почулося гучне покряхтывание, - це пішов в хід старий березовий віник!

Розпарений і червоний, як стиглий парниковий помідор, вискочив він з баньки, щоб, по сибірському звичаєм, повалятися на снігу. Вітри на Ольхоні то і справа здувають сніг, і Тяпе довелося розпластатися на льоду Байкалу і досхочу поворочаться на ньому!

Відвівши душу, Тяпа кинувся назад до лазні, але. що це? Двері виявилися замкненими. Дід злякався.

Хто там?! - закричав він, з силою тарабанячи в двері.

Та це я - віник. - почувся за дверима слабкий голос.

Здивувався Тяпа такого дива: чи чувана річ, щоб віники розмовляли! Але міркувати про це колись було - мороз дошкуляв: тіло покрилось гусячою шкірою.

Так пусти ж мене, адже я замерзаю! - заблагав Тяпа.

Пустив би, та боюся: ти знову візьмешся за своє!

На те ти і віник! - вирвалося у Тяпи, але він тут же зам'яв свої слова питанням: - А чого ти хочеш?

Хочу, щоб ти не чіпав мене, - слабо заговорив віник. - Сили мої вичерпуються. Від мене відвалюються останні листя, я гину.

Не квапся гинути! - занепокоївся Тяпа. - Пусти мене спочатку.

А ти обіцяєш не турбувати більше мене? -Обіцяю.

Двері баньки відкрилася, і Тяпа, ступивши на поріг, побачив на підлозі пучок пруття і кілька березових листя на них. Це було все, що залишилося від віника.
Тяпа відігрівся і пішов за новим віником.
Повернувся, боязко поглядаючи на свіжий віник.
- Тільки б не заговорив і цей, - пробурмотів Тяпа.
Ні, начебто мовчить віник. Прислухався, трохи зачекав Тяпа, а потім - була не була! - хлюпнув на розжарені камені повний кухлик і, підхоплений пором, злетів на полиць. І тут сталося нове диво: вирвався віник з рук Тяпи і ну шмагати його по чому попало, та так боляче, що Тяпа закричав:
- Стривай, чого це ти так розлютився?! Теж мені, другий незадоволений з'явився... Зупинися, недолугий! З глузду з'їхав, чи що?
А віник спокійно відповідає:
- Так їй і треба тобі! Заслужено.
І, перевернувшись, як вистачить Тяпу по спині і трохи нижче кінцями прутів - аж тріск рознісся по бані.

Ой, боляче!!! - заволав Тяпа.

Ще болючіше буде! - пообіцяв віник.

Та чим же я завинив перед тобою, скажи? - заскиглив Тяпа.

Вина твоя в тому, що ти занапастив матір-березу, - відповів віник. - Ти винен і перед людьми, і перед самою природою, яких ти обікрав, нашкодив їм. Зрозумів тепер?

Ох, зрозумів. Винен.

Ось і одержуй по заслугах, - сказав віник і ще дужче почав наносити удари по шкідливому старому, а той - звивається від болю і волати.

Розжарені камені охололи, похолодало у лазні, коли віник, залишивши стонущего Тяпу, вибіг назовні і відправився в березняк. Там він зупинився біля одного пня і з сумом сказав:
- Ось я і повернувся до тебе, мамо. Я покарав шкідливого старого, і тепер нас ніщо не розлучить.
З цими словами віник припав до пня, як ніби зрісся з ним.
Звіщають люди, та я і сам потім бачив, як від коренів цього пня піднялися молоді пагони. Через роки вони перетворилися в стрункі берізки, схожі на зрубану.
А що було з Тяпой далі, нам невідомо, зник кудись.

Назад | Вперед