Методичні розробки.

Подорож по байкалу.

Навчально-методичний посібник. Хрестоматія для читання дітям дошкільного віку за творами сибірських письменників і поетів.

Зміст.

Розробник навчально-методичного посібника: Муратова Тетяна Миколаївна, вихователь, Муніципальне бюджетне освітня установа дитячий сад загальнорозвиваючого виду N166 р. Іркутська.

Сріблясте багатство

Казки, оповідання, проза

М. Сергєєв

Скляна рибка

Нам помахали з борту наукового судна. Ми причалили, прив'язали човен і піднялися по трапу на палубу. Вчені тільки що особливої мережею виловили в глибині Байкалу багато всякої всячини: величезного жирного омуля, бичків-желтокрылок з плавниками, схожими на золотисті перетинчасті віяла, різних малесеньких рачків, смішно шевелящих вусами.
- Всі ці жителі,- урочисто сказали нам,- ендеміки.
- Що? Хто?
- Ендеміки - значить, більше ніде на землі не повторюються, які живуть тільки тут. У Байкалі. Зрозуміло?
Зрозуміло, що ні таких риб, ні таких рачків не знайдеш ні в Балтійському морі, ні в Тихому океані. Далекі родичі, може бути, і є, а от таких не знайдеш.
- А ось це,- кажуть нам вчені,- диво Байкалу, рибка голомянка.
Скляна, напівпрозора, затягнена майже непомітними рожевими розводами, як на мильній бульбашці, рибка лежала на газеті. І крізь голомянку, як через збільшувальне скло, ми прочитали: «...а дівчатка Маша Клюєва і Аня Горбунова заспівали пісеньку».
- Вона що, з скла?
- Ні, вона прозора, тому що складається майже з одного жиру. У голомянки до того ж ні луски. Взагалі ця рибка вражаюча. Її в озері багато, а в мережі вона потрапляє рідко.
- Хитра?
- Ще якась хитра! Вона, розумієте, живе поодинці. Всі риби збираються в зграї, а кожна голомянка живе сама по собі. І ще ось що цікаво. Омуль, сиг, і ось ці бички плавають уздовж і впоперек, а голомянка тільки вгору і вниз, у неї немає сильних плавців, так що вона підкоряється волі хвиль. А ще голомянка не метає ікру, як інші риби, а приносить живих мальків відразу дві, а то й три тисячі.
Поки це нам розповідали, рибки не стало: на газеті розповзлося велика жирна пляма. Так кісточки лежали посередині.
-А де голомянка?
- Ух, ти! - схаменувся один з учених.- Поки я тут розхвалював її, вона взяла і розтанула...

Старий осетер і настирний омелька

Ст. Стародумов

Був час - незнищенними косяками, суцільною лавиною погуливал в глибинах Малого моря жирний омуль. І рибалки добували його в інші роки, скільки може зачерпнути невід. І іншою рибою Байкал не бідний: і сиг є, і наша сибірська форель - чорний і білий харіус, і риба всім рибам - байкальський осетер. Ну а там щуку, сорогу, язя, гольяна і вважати нічого.
Є на Малому морі губа* Тоготская. А ще називають її Мухорской. Ну та не в назві справа, головне полягає в рибака Омельке - він здавна в губі цієї сорожку та окунька зі щукою здобував. Доводилося йому і осетра витягувати. Щасливий був рибак, допитливий, і йому завжди щастило на путіні як нікому іншому. У будь-який час року з дна моря риби дістане! З того, видно, й слабинка одна за ним повелася: настирливим став через свою удачу до того, що як не зловить, все йому здається мало.
На осетра у Омелька була спеціальна мережа, з кінського волосу плетений. А ще лавливал він його з плоту на вершу. Кіш мав в річці (ділянка, відгороджений вбитими в два ряди кілками) - від берега до берега. У ньому він і тримав спійманих осетрів живими - до покупця. А перш, звичайно, закуканивал їх, щоб не могли нікуди піти.
Таким манером Омелька як два десятка великих осетрів накопичив. Взяв він їх, живих, на буксир та й повів своїм баркасом в Іркутськ - купцям сплавити або іншим мисливцям до осетрової дорогий ікри. І тут, звідки не візьмись, Сарма вдарила. Ледь сам врятувався, а осетрів вітром та хвилями віднесло в море.
З тих пір став Омелька возити живих осетрів по останньому льоду. Покладе соломки в сани, намочить рогожу, покладе на неї осетрів і знову ж мокрою рогожею накриє їх. Нічого, дюжат! Бувало, дорогою зломить кінь ногу - Омелька збитків все одно не буде: поганенька лошаденка сорок карбованців коштувала, хороша - сто-сто п'ятдесят, а осетер у нього кожен на сто-п'ятсот рублів витягував.
Особливо багато осетра здобув Омелька, та й не тільки він, у рік російсько-японської війни. Ні до, ні після стільки цієї риби нікому ловити не доводилося.
Після російсько-японської війни Омелька, можна сказати, відійшов від осетрової гарячки, на омуля перекинувся. Осетрів витягав лише принагідно. Але з людиною виходить іноді і так: він відвик від чого-небудь, забув і думати, а який-небудь несподіваний випадок візьми та й всколихні його і ну ятрити в ньому старе! Так вийшло і з Омельком.
Якось опівдні виїхав він зі своїм синочком в Тоготскую губу сетешку під окунька поставити. І ось при вибірці цієї сетешки-то і сталося небувале: затесався між окунців та щук величезний осетер, яких Омелька не тільки що не бачив, а й за розповідями не чув: пудів десь на десять, не менше! Ну, старий був осетер, звичайно, настільки старий, що голова у нього навіть мохом обросла. А в іншому, зрозуміло, ніякої различки від інших осетрів не було: сам бурий, черевце біле і як є - суцільний жир.
А тільки перекинути видобуток в човен рибалкам не вдалося, розгубилися маленько батько з сином, і осетер пішов.
Сам не свій висадився на берег Омелька. Не радий був і хорошого улову окунів. Яке тут може бути порівняння: окуні і - осетер!
- Вже я гладив її, гладив у човна, - розповідав Омелька рибалкам на стані про цей небувалий випадок, - хотів навіть руку в пащу йому заштовхати, а він як забунтовался, закуролесил - та й був такий! А все-таки я його дістану, - тут же і запевнив він рибалок. - Теперя від нього не відступлюся, не піде він від мене ні за що!
Збив цей осетер рибака з пантелику. Ні вдень ні вночі не було у Омелька спокою: все йому мерещилась десятипудовая осетринная туша. І до того дійшов, що обличчям і тілом почав здавати, на худобу, стало бути, повело.
Бачать рибалки - недобре щось коїться з мужиком.
- І дався ж тобі цей осетер, печінки його! Перестань ти через нього болесть собі добувати! Мало тобі, чи що, всякої іншої гарної риби? Ось печаль-то, подумаєш! Ще подохнешь з нього, як це з посольськими вийшло.
Натякнули йому, значить, на давній випадок, що стався в Курбуликском, або, як його називають, Чівиркуйского затоці. Володіли тоді затокою ченці Посольського монастиря. Вони здавали затоку в оренду купцям-рибопромисловцям, а ті наймали на час путини тутешніх рибалок. З однією з таких артілей і одного разу трапилося велике нещастя. Наїлися рибалки жирного байкальського осетра, запили його студеною морський водицею та тут же і полягли всі - померли в страшних муках. З тих пір і стала називатися ця місцевість разом з селищем Небіжчиками. А загинули, кажуть, рибалки від отрути, що містився в тому осетрові, якого вони зловили. Трапляються, буває, такі осетри.
На віку Омелька, наприклад, жодного такого не значилося. Не він вживав осетра і в вусі, і в смаженому вигляді, і в пишному домашньому пирозі? Він, зрозуміло, і розсміявся, коли його стали лякати небіжчиками.
- Кому іншому скажіть!
Ну, вченого вчити - тільки псувати. Відступилися мужики від Омелька, махнули на нього рукою:
- Нехай полює! Шкода, чи що...
За Омельке так виходило, що дивовижний осетер нікуди з губи не повинен піти. Ось він і нишпорив його по всій губі в різний час дня і ночі: «Піймаю, чого б мені це не коштувало!»
І жив цією надією, як повітрям.
А старий осетер та насправді нікуди з Тоготской губи і не думав іти. Коротав свої останні дні в тихому затишному куточку підводного риб'ячого царства і бажав тільки одного - спокою. А звідки може бути спокій, коли він став помічати, що за ним посилено полює Омелька.
«І чого йому від мене треба? - розмірковував у своєму притулок старий осетер, ворушачи зябрами і пускаючи бульбашки. - Чому він тільки одного мене і тримає на думці? І який толк з мене, такого старого, немічного? Навіщо тривожити мої старі хрящі та кістки, чому б не дати мені спокійно заснути назавжди?»
Чим більше так скаржився, обурювався і нарікав на свою долю старий осетер, тим ядовитее отлагались в його організмі жовч і риб'яча гіркота...
І коли він врешті-решт все-таки потрапив в мережі Омелька, його холодна, але гаряче протестовавшая кров була вже зовсім отруєна.
Невеселим кінцем обернувся вдалий улов і для самого Омелька, хоч і він домігся свого після довгих і наполегливих праць. На радощах настирливий рибак обробив осетрову тушу, засмажив кілька найкращих шматків, наївся до відвала і тут же помер.
І виходить, що не всяка наполегливість призводить до добра.

* Губа - затока.

** Збити з пантелику - заплутати, привести в стан розгубленості.

Ловці і човен

Ст. Стродумов

У нашого моря, біля Байкалу, там, де кедри припали до скель, стоїть хатинка, але не на курячих ніжках, а схожа на неї трошки. Посидимо в ній, чайку поп'ємо так і казку вести почнемо.

Господарем хатинки був дідусь Евлампич. І було у нього багатства усього лише човен-сетевуха та мережа дрібнопористі коротка. А рибу промишляв він тільки для себе. Багато самотньому старому треба? Так і жив він тихо та мирно, нікого не чіпаючи.
Ось як-то засолив Евлампич два барила риби на зиму і виставив за хатинку в холодок. А вночі хтось зазіхнув на улов - потягнув один бочонок риби.
«Не інакше як ведмідь проторував сюди дорогу, - здогадався Евлампич і забідкався: - Адже він і за другим бочонком неодмінно з'явиться. Що робити, як бути?»
Хотів було Евлампич пастку звіру влаштувати, та роздумав. «Може, справа і так обійдеться, по-мирному, - розсудив він. - Спробую-но я присоромити звіра!» З тим і вийшов на засідку.
Тільки згустилися сутінки, як у тайзі пролунав тріск і близько хатинки з'явився величезний бурий ведмідь.
Евлампич не став його особливо роздивлятися, але і не зважився на раптовий крик: чого доброго, клишоногий тут же випустить дух з переляку. Тільки тихенько крякнув, а коли ведмідь обернувся, Евлампич сказав голосно:
- Гей, Міша, недобре ти задумав!
Ведмідь затремтів, як осиковий лист, присів на землю. Евлампичу того і треба.
- Ось давай тепер і поговоримо ладком. Ну добре так робити, зазіхати на чуже? Правда ж, що це недобре? А?
Ведмідь мотнув головою, мовляв, винен, прости, якщо можеш!
- То-То й воно, - просяяв Евлампич і тут же запропонував клишоногому: - Давай краще будемо дружити і разом рибалити!
- Міг-г-г-гу-у-у... - відповів Мишко.
- Тоді заходь до мене в хатку, там і поміркуємо! - запросив Евлампич ведмедя.
З цієї хвилини він став вважати клишоногого своїм другом і напарником. В хатинці за чашкою міцного чаю з брусничним варенням і ватрушками з черемхою вони домовилися купити гуртом в човнової майстра Агафона човен, але більше тієї, що у Евлампича. Ведмідь був велетнем, і двох стара човен-сетевуха не змогла б витримати.
Вірний домовленості, ведмідь переночував у Евлампича і вранці пішов у тайгу за своїм паєм.
Коли-то Міша був ручним і багато блукав з одним циганом по прибережних селищах, а потім втік від нього в тайгу. На пам'ять про господаря він поцупив у нього шкіряний гаман з грошима. У важку пору відсутності Міша з'їв кошель, а гроші закопав у мох. Він сподівався, що гроші коли-небудь протухнуть, і тоді він їх з'їсть. І ось нарешті-то ці гроші знадобилися!
Дістав зі скриньки свої заощадження і Евлампич. Коли ведмідь повернувся, вони вдвох пішли до лодочному майстру Агафону.
- Є у мене дві великі човни, - сказав майстер. - З вигляду вони однакові, але жодна з них не продається. Вона мені дорога як пам'ять про батька, і їй ціни немає. По ній я роблю інші човни.
- Гаразд, продай нам ту, на яку є ціна, - попросив Евлампич.
Агафон вказав, Евлампич і ведмідь склалися, сплатили за човен, сіли в неї і вирушили додому по воді. Міша - на веслах, Евлампич - на кормі, править. Пливуть, радіють.
- Хороша човен! Справжня буде годувальниця!
І вони не помилилися. З цього дня друзі завжди поверталися з багатим уловом.
Але от якось Мишко запропонував Евлампичу:

А що, старче, якщо від трудів праведних трохи відпочити: наваримо медовухи так погуляємо! І Агафона почастуємо за його добру справу. Ну як, Евлампич?

Воно б і непогано, та боюсь я, Міша, гулянки адже до добра не доводять.

Нічого, з розумом...

Евлампич хоч і не відразу, але погодився. Ведмідь не став баритися, негайно кинувся в тайгу, розорив кілька диких бджолиних вуликів і повернувся в хатинку з сотами, наповнені медом.
Минув якийсь час, і медовуха була готова. Спорядили човен і вирушили в дорогу.
Агафон зустрів друзів з радістю:
- Милості просимо, гостечки дорогі!
У світлиці посадив їх на самі міцні стільці.
- Пригощайтеся без сорому!
Агафон, хоч і побоювався трохи, але сів поруч з ведмедем. Нехай відчуває Міша себе як вдома!
Ведмідь лапою вибив пробку з барильця і почав розливати медовуху по чашках. За першою чашкою пішла друга, а там і третя, і за столом стало гамірно. Господар і гості заговорили навперебій, засперечалися.
- Якби не я, то тебе рано чи пізно пристрелили б за злодійство! - кричав Евлампич. - А я поставив тебе на правильний шлях!

Ні, я сам вирішив заробляти на життя чесним шляхом!

Неправда, мене послухався, - наполягав Евлампич.

- Та ну-у-у, - сердився ведмідь. - У мене своя голова на плечах, і я сам додумався працювати з тобою на рівних паях. Можу і раздумать!

Ні, не передумає! - не вгамовувався Евлампич.

Можу!

Тоді нерозумно зробиш!

А там видно буде, - пробурчав ведмідь.

Суперечка розгорався. Марно господар намагався вгамувати того й іншого - ніщо не допомагало. Дійшло до того, що Евлампич піднявся з-за столу і зажадав пилу.

Навіщо? - сторопів Агафон.

Треба!

Ну треба, так беріть: в сінях в кутку стоїть.

Ведмідь і Евлампич вийшли в сіни. Тут Евлампич смикнув ведмедя
за лапу.

Ми з тобою були друзі?

Друзі! - кинув головою ведмідь.

Все ділили навпіл?

Навпіл.

А тепер, коли ми стали недругами?

Повинні зовсім розділитися.

Ведмідь не дуже-то весело розвів лапами. Він готовий був помиритися, але перший поступатися не хотів.
- Човен ми купували з тобою разом? - продовжував наступати Евлампич.

Ну, в складчину.

Пішли!

На березі Евлампич і ведмідь важко опустилися біля одного з човнів на землю, перевели дух. Ведмідь чекав, що Евлампич на свіжому повітрі прийде в себе, і все у них буде, як і раніше, але Евлампич і не думав здаватися.
- Як будемо пиляти човен - уздовж або поперек? - запитав він.
- Уздовж довго, давай впоперек, - запропонував ведмідь. Середину човна Евлампич визначив на око, але досить точно, і
ведмідь не став заперечувати.
Розпилявши човен надвоє, Евлампич і ведмідь піднялися, полегшено зітхнули.
- Ну ось ми і в розрахунку, - сказав Евлампич. - Кожному порівну, нікому не образливо. Тепер би до господаря, що ль, звезти ці половинки на час. Як ти думаєш?
Ведмідь погодився.
- Тоді вийдемо на дорогу, - продовжував командувати Евлампич. Якраз назустріч виїхав з лісу мужик на возі. Евлампич зупинив його:

Не візьмешся доставити човен у двір до Агафону? Заплатимо за це.

Е, ні, - відмахнувся мужик і хлестанул віжками коня. - У мене віз коротке.

А якщо ми перепилим човен навпіл, повезеш? - злукавив Евлампич.

Мужик розсміявся.

Перепилишь, задарма тебе перевезу човен!

Тоді поїхали.

Здивувався чоловік, коли побачив човен розпиляної, але робити нічого

- домовленість дорожче грошей: повіз обидві половини до Агафону. Той, як побачив поклажу, за голову схопився:
- Що ви наробили? Евлампич пояснив:
- На розлад наша дружба пішла, а оскільки ми з Мішею рибалили на паях, то і розділилися перед тим як розійтися. Нікому тепер не прикро.
- Може, ви вчинили правильно, не сперечаюся, - сказав Агафон,
- але ж човен-то ви розпиляли не свою, а мою!
Тут вже ахнули Евлампич і ведмідь. Згадали, що їхній човен і хазяйська стояли поруч, схожі одна на одну як дві краплі води. Мужик, услуживший Евлампичу і ведмедю, присвиснув:
- Ну, значить, я доставив вантаж по приналежності! І, стегнув віжками коня, поїхав геть.
Зажурились Евлампич і ведмідь. Подивився-подивився на них Агафон, так і розм'як серцем:
- Гаразд, я прощаю вам ваш гріх. Тільки, будь ласка, не сваріться більше, будьте завжди гарними друзями. Даєте слово?
Втішені таким результатом справи, Евлампич і ведмідь сказали в один голос:
- Звичайно, даємо! Спасибі тобі, що знову подружил нас!

Назад | Вперед