Методичні розробки

Нетрадиційні форми взаємодії дошкільного закладу з сім'єю

Автор: Важнина Ст. А., студентка Відділення заочного навчання Педагогічного коледжу N 2 м . Оренбурга.

Розділ 1. Теоретичні підходи до проблеми взаємодії дошкільного навчального закладу з сім'єю

Висновки по главі I

З початку існування радянської влади, в нашій країні, яка проголосила політику суспільного виховання, протягом довгих років складалося зневажливе ставлення до сім'ї і домашнього виховання, під впливом якого у професійних педагогів вкоренилося переконання в педагогічній некомпетентність батьків, їх небажання її долати ("Вони нічого не хочуть знати, не вміють виховувати"). Між тим педагоги не прагнули познайомити "некомпетентних" батьків із змістом, методикою виховання дітей, носіями яких були вони - професіонали. У дитячий садок батьки допускалися, коли потрібна була їх допомога у прибиранні, благоустрої приміщення, озелененні ділянки, ремонті, їх запрошували на свята, зборів. А в інші дні двері дитячого саду для них закриті. Педагоги щиро вважали, що їх місія повчати, контролювати сім'ю, вказувати їй на помилки і недоліки. В результаті склалися вельми живучі способи і форми роботи з сім'єю з домінуванням монологу педагога (інструктивні повідомлення на зборах, консультації, інформаційні стенди тощо). Це спричинило за собою багато помилок у спілкуванні педагога з батьками (безособові звернення, квапливість в оцінці дитини з акцентом на негативні прояви, зневага до співрозмовника, ігнорування його настрою, стану, життєвого досвіду та ін). Зазначені помилки, недбалість - свідоцтво комунікативної некомпетентності педагога, яка практично зводить на "ні" його педагогічну компетентність: недостатньо багато знати, треба вміти так сказати, щоб тебе почули.

Однак у подальшому, приблизно з 60-х років, у нашій країні був накопичений чималий досвід педагогічної просвіти батьків - "школи матерів", "університети педагогічних знань", "батьківський всеобуч" та ін Але зміст програм нерідко було идеологизировано і політизовано. Крім того, часто педагоги для спілкування з батьками вибирали повчальний тон: не радили і пропонували, а вимагали; не підказували, а наставляли - і виступали в ролі суддівської, а не партнерською. Все це відштовхувало батьків. А результат був один - дитячий садок і батьки займалися вихованням дитини, не взаємодіючи один з одним.

Таке становище вимагало не тільки зміни підходу до сім'ї, але і створення нових форм дошкільної освіти.

В останні роки вітчизняна наука говорить про пріоритет сім'ї у вихованні дитини. Закон РФ "Про освіту" вперше за багато десятиліть визнав, що "батьки є першими педагогами своїх дітей. Вони зобов'язані закласти основи фізичного, морального та інтелектуального розвитку особистості дитини в ранньому дитячому віці".

В даний час йде перебудова системи дошкільного виховання, і в центрі цієї перебудови стоять гуманізація і деідеологізація педагогічного процесу. Його метою не визнається виховання члена суспільства, а вільний розвиток особистості. Велика увага починає приділятися взаємодії дитячого садка і сім'ї. Практичні працівники шукають нові, нетрадиційні форми співпраці з батьками, засновані на принципі єдності виховних впливів.

Зміст | Далі