Конспекти занять з дітьми.

Інтелектуальна готовність дітей до школи - як результат дошкільного виховання дітей старшого дошкільного віку.

Автор: Гребенюк В. І., вихователь МДОУ ЦРР - д/с N15 «Дружна сімейка» р. Бєлгорода.

В останні роки все більша увага приділяється проблемі «дошкільної підготовки дітей. При вирішенні цього питання поєднуються теоретичні побудови, з одного боку, та практичний досвід з іншого. Нове ставлення дитини до навколишнього середовища, що виникає при надходженні в школу, К. І. Божович назвала «внутрішньою позицією школяра», вважаючи це новоутворення критерієм «готовності» до навчання в школі. Вона розглядає «готовність до навчання» - як що складається з кількох пов'язаних між собою психічних функцій, розвиток яких необхідний для участі в організованому навчанні у школі. У психологічному словнику поняття «готовність до шкільного навчання» розглядається як сукупність морфо - фізіологічних особливостей дитини старшого дошкільного віку, забезпечує успішний перехід до систематичного, організованого шкільного навчання.
На думку зарубіжних психологів: А. Керна, Я. Йирасека, що надходить у школу дитина повинна володіти певними ознаками школяра: бути зрілою в розумовому, емоційному і соціальному відношеннях.
На сьогоднішній день практично загальновизнано, що готовність до шкільного навчання - багатокомпонентне утворення, що вимагає комплексних психологічних досліджень. Складовими компонентами психологічної готовності дитини до школи є:

- мотиваційна (особистісна),

- емоційно - вольова,

- інтелектуальна.

Мотиваційна готовність - наявність у дитини бажання вчитися. У дослідженнях А. К. Маркової, Т. А. Мати, А. Б. Орлова показано, що виникнення усвідомленого ставлення дитини до школи визначається способом подачі інформації про неї. Важливо, щоб повідомляються дітям відомості про школу, були не тільки зрозумілі, а й відчуті ними. Емоційний досвід забезпечується включенням дітей у діяльність, активизирующую як мислення, так і почуття.

У мотиваційному плані були виділені дві групи мотивів навчання:

1. Соціальні мотиви учіння, або мотиви, пов'язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі суспільних відносин.

2. Мотиви, пов'язані безпосередньо з учбовою діяльністю, або пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями.

Особистісна готовність до школи виражається у ставленні дитини до школи, вчителям та навчальної діяльності, включає формування у дітей

якостей, які допомогли б їм спілкуватися з вчителями і однокласниками.

Формування емоційно - вольової готовності майбутнього першокласника вимагає серйозної уваги. Адже його чекає напружена праця, від нього потрібно робити не тільки те, що йому хочеться, а й те, що від нього вимагатиме вчитель, програма.

До шести років відбувається оформлення основних елементів вольової дії: дитина здатна поставити мету, прийняти рішення, намітити план дії, виконати його, виявити зусилля у разі подолання перешкоди, оцінити результат своєї дії. Але всі ці компоненти вольової дії ще недостатньо розвинені. Так, виділяються цілі не завжди достатньо усвідомлені та стійкі; утримання мети значною мірою визначається складністю завдання, тривалістю його виконання.

Інтелектуальна готовність до навчання дітей в школі - це певний рівень інтелектуального розвитку, що забезпечує здатність дитини розуміти і вирішувати навчальні завдання. Інтелектуальна готовність припускає наявність у дитини кругозору, запасу конкретних знань. Дитина повинна володіти планомірним і розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного відношення до матеріалу, що вивчається, узагальненими формами мислення і основними логічними операціями, смисловим запам'ятовуванням, творчою уявою. Інтелектуальна готовність також передбачає формування в дитини початкових умінь у сфері навчальної діяльності, зокрема, вміння виділити навчальну задачу і перетворити її в самостійну мету діяльності. Інтелектуальна готовність до шкільного навчання пов'язана з розвитком психічних процесів: мислення, уваги, пам'яті, уяви.

В психології мислення визначають як опосередковане й узагальнене відображення людиною дійсності в її істотних зв'язках і відносинах. Відображення навколишнього світу в процесі мислення здійснюється за допомогою розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, систематизації, класифікації. Від рішення задач, що вимагають установлення зв'язків і відносин між предметами і явищами за допомогою зовнішніх орієнтованих дій діти переходять до рішення їхній у розумі за допомогою елементарних розумових дій, використовуючи образи. Іншими словами, на основі наочно - дійової форми мислення починає складатися наочно-образна форма мислення. Разом з тим, діти стають здатні до перших узагальнень, заснованим на досвіді їхньої першої практичної предметної діяльності і закрепляющемся в слові. Дитині в цьому віці приходиться дозволяти усе більш складні і різноманітні задачі, що вимагають виділення і використання зв'язків і відносин між предметами, явищами, діями. У грі, малюванні, конструюванні, при виконанні навчальних і трудових завдань він не просто використовує заучені дії, але постійно видозмінює їх, одержуючи нові результати.

Розвивається мислення дає дітям можливість заздалегідь передбачати результати своїх дій, планувати їх. В міру розвитку допитливості, пізнавальних процесів мислення усе ширше використовується дітьми для освоєння навколишнього світу, що виходить за рамки задач, висунутою їх власною практичною діяльністю. Дитина починає ставити перед собою пізнавальний задачі, шукає пояснення заміченим явищам. Він прибігає до свого роду експериментам для з'ясування цікавлячих його питань, спостерігає явища, міркує і робить висновки.

Паралельно з вдосконаленням мислення, особливо словесно-логічного, у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку розвивається мова. «Мовленнєва готовність дітей до навчання і вченню за твердженням Р. С. Немова, насамперед проявляється в їх умінні користуватися для довільного управління поведінкою і пізнавальними процесами. Не менш важливим є розвиток мовлення як засіб спілкування і передумови засвоєння листи. Про цієї функції мови слід проявляти особливу турботу протягом середнього і старшого дошкільного дитинства, так як розвиток письмовій промови істотно визначає прогрес інтелектуального розвитку дитини.

Особливе місце серед психічних процесів займає увагу. Увага - це динамічна сторона свідомості, яка характеризує ступінь її спрямованості на об'єкт і зосередження на ньому з метою забезпечення його адекватного відображення протягом часу, необхідного для здійснення певного акту діяльності або спілкування. Розрізняють три види уваги: мимовільну, довільну та після довільну.

До кінця дошкільного віку увага носить довільний характер. Переломний момент в розвитку уваги пов'язаний з тим, що діти вперше починають свідомо управляти своєю увагою, направляючи і утримуючи його на певних предметах. Для цієї мети старший дошкільник користується певними способами, які він переймає в дорослих. Таким чином, можливості цієї нової форми уваги - довільної уваги до 5 - 6 років уже досить великі.

Подібні вікові закономірності відзначаються й у процесі розвитку пам'яті. Враження, які людина одержує про навколишній світ, залишають певний слід, зберігаються, закріплюються, а при необхідності й можливості - відтворюються. Ці процеси називаються пам'яттю. Пам'ять - пізнавальний процес, що лежить в основі будь-якого психічного явища. У пам'яті виділяють три процеси: запам'ятовування, збереження і відтворення. Ці процеси взаємопов'язані. Організація запам'ятовування впливає на збереження. Якість збереження визначає відтворення. Перед дитиною може бути поставлена мета, спрямована на запам'ятовування матеріалу. Він починає використовувати прийоми, спрямовані на підвищення ефективності запам'ятовування: повторення, значеннєве й асоціативне зв'язування матеріалу. Таким чином, до 5 - 6 років структура пам'яті перетерплює істотні зміни, зв'язані зі значним розвитком довільних форм запам'ятовування і пригадування.

Вік від 5 до 6 років вважається у віковій психології надзвичайно важливим у плані появи психологічних новоутворень, що дозволяють дитині перейти на новий етап вікового розвитку, тобто стати молодшим школярем, оволодіти новим видом провідної діяльності - навчанням. Пізнавальна діяльність мотивується допитливістю і бажанням спілкуватися з розумними людьми, тому основним завданням є формування пізнавального мотиву засобами предметів. Принцип систематичної роботи над розвитком усіх учнів стає особливо значущим при роботі з 6-річними дітьми.

        Уява - це психічний процес, в якому віддзеркалення

дійсності відбувається в специфічній формі - об'єктивно або суб'єктивно нового (у вигляді образів, подань, ідей), створеного на основі образів сприйнять, пам'яті, а також знань придбаних у процесі мовного спілкування.

Виділяють такі види уяви:
- мимовільне або пасивне уяву - нові образи виникають під впливом мало усвідомлених або неусвідомлених потреб. Це сновидіння, галюцинації, марення, стану «шаленого відпочинку»;
- довільне, або активна уява - це процес навмисного побудови образів у зв'язку з свідомо поставленою метою у тій чи іншій діяльності. Цей вид уяви виникає в ранньому віці і найбільший розвиток одержує в дитячих іграх. В грі діти беруть на себе різні ролі (льотчика, шофера, лікарі...). Необхідність побудувати свою поведінку у відповідності з приємною на себе роллю вимагає активної роботи уяви. Крім цього треба уявити відсутні предмети і саму ситуацію гри. Довільне (активне) уява поділяється на відтворює, або репродуктивне та творче.
Відтворює, або репродуктивна уява - це побудова образу предмета, явища у відповідності з його словесним описом або кресленням, схемою, картині. В процесі відтворює уяви виникають нові образи, але нові суб'єктивно, для даної людини, а об'єктивно вони вже існують. Вони вже втілені в певних предметах культури. При читанні художньої літератури постійно виявляється необхідним відтворювати за допомогою фантазії те, про що говориться в цих джерелах. Відтворює уяву грає важливу роль в житті людини, воно дозволяє людям обмінюватися досвідом, без чого немислиме життя в суспільстві.
Творча уява - це самостійне створення нових образів, які реалізуються в оригінальних продуктах діяльності. Образи створюються без опори на готове опис або умовне зображення. Роль творчої уяви величезна. Джерело творчої діяльності - суспільна необхідність, потреба у тому чи іншому новому продукті. Уява є суттєвою складовою частиною творчого процесу, що проявляється в різних сферах діяльності.

• В. о. Давидов вважає, що дитина повинна володіти розумовими операціями, вміти узагальнювати і диференціювати предмети і явища навколишнього світу, вміти планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль. При цьому важливо позитивне ставлення до навчання, здатність само - регуляції поведінки й прояв вольових зусиль для виконання поставлених завдань.

• У вітчизняній психології при вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на суму засвоєних дитиною знань, а на рівень розвитку інтелектуальних процесів. Тобто дитина повинна уміти виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; він повинний навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

Таким чином, результатом дошкільного виховання має стати готовність дитини до подальшого розвитку - соціального, особистісного, пізнавального, а так само інтелектуальна готовність, яка передбачає:

• формування пам'яті і уяви, ці психічні функції є головними психічними новоутвореннями попередніх періодів. Розвиток словесно-логічної пам'яті з відповідними прийомами запам'ятовування;

• дозрівання аналітичних психологічних процесів, оволодіння навичками розумової діяльності; узагальненими формами мислення і основними логічними операціями;

• формування початкових умінь у сфері навчальної діяльності, зокрема, вміння виділити навчальну задачу і перетворити її в самостійну мету діяльності;

• оволодіння планомірним і розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного відношення до матеріалу, що вивчається;

• перетворення уяви з репродуктивного, механічно відтворює дійсність, творча. З'єднання його з мисленням, включення в процес планування дій, що сприяє придбанню усвідомленого, цілеспрямованого характеру діяльності.

Список використаної літератури

Актуальні проблеми виховання та навчання дошкільнят: Сб. навч. праць./Ред. кіл. Н.Н.Подъяков та ін - М: АПН СРСР, 1985р. с. 234.

Божович Л. В. Соціальна ситуація розвитку і рушійні сили розвитку дитини / Психологія особистості в працях вітчизняних психологів Хрестоматія під ред. Куликова Ст. Л. - СПб.: Видавництво «Пітер», 2000р. 166 с.

Бугрименко Е. А., Венгер А. Л. Готовність дітей до школи. Діагностика психології розвитку та корекція його несприятливих варіантів. - Томськ: Пеленг, 1992. 62 с.

Вакулов А. Д., Бутини В. М. Розвиток психічних здібностей дітей. - Ярославль, 1997р. 145 с.

Виноградова Н.Ф., Журова К. Е. Готовий ваш дитина до школи?: Поради педагога і психолога: Книга для батьків. М.: Просвіта, 1992. 100с.

Готовність до школи. Методичний посібник для дитячих психологів. - М: Просвітництво, 1998. 213 с.

Кравцова Е. Е. Психологічні проблеми готовності дітей до навчання в школі. - М: Педагогіка, 1991р. 143 с.

Непомняща Н. В. Становлення особистості дитини 6-7 років. - М: Просвітництво, 1992. 191 с.

Нижегородцева Н.В., Шадриков Ст. Д., Воронін Н.П. Готовність дітей до навчальної діяльності: теорія та методи дослідження. - Ярославль, 1999.

Лист МО РФ «ПРО підготовку дітей до школи» N 990/14-15 від 22.07.97