Основи безпеки життєдіяльності.

КАЗКА ПРО МІСТО ДОРОЖНІХ ЗНАКІВ.

Тетяна Кривицька, вихователь дитячого садка " 171" ВАТ "РЖД" р. Белово, Кемеровській обл.

В одному славному сибірському місті жив-був хлопчик Ваня Іванов. Хлопчик, як хлопчик, нічим від інших хлопчиків сильно не відрізнявся. Але була в нього одна нехороша звичка: любив Іванко грати на проїжджій частині дороги, де туди сюди мчать машини.

Одного разу з Іванком сталася дуже незвичайна історія. Повертався він після прогулянки додому і раптом побачив на асфальті цікавий камінчик. Камінчик світився незвичайним світлом, то нього йшло тепло. Поклав Іванко камінчик у кишеню своєї куртки і заквапився додому. Коли Іванко зробив всі уроки, то вирішив пограти з іграшками. Дістав він машини, побудував з кубиків дому і став придумувати, як він завтра буде грати на вулиці. Раптом хлопчик почув музику, яка була схожа на дзвін маленького дзвіночка: дзень, дзень, дзень. Озирнувся Іванко навколо. Ні, в кімнаті нікого немає. Здогадався Іванко, що музика йде від чудесного камінчика. Хлопчик витягнув з кишені камінець, поклав на стіл і став на нього дивитися. Яскравий, з відтінками всіх кольорів веселки світ камінчика зліпив очі. Іванко замружився і тут же побачив перед собою місто. Місто був зовсім маленький і весь різнобарвний. Будинки тут були побудовані з кубиків. Машини, схожі на іграшкові їздили по різнобарвною дорозі. Одна смуга дороги була фіолетова, інша - помаранчева. Посередині дороги була намальована вузенька біла смужка. А пішохідний перехід дуже нагадував справжню зебру. Жили в цьому місті зайчики, ляльки, ведмедики і багато, багато інших іграшок.

-Здрастуй Іванко,- сказали іграшки. Ласкаво просимо в наше місто Дорожніх знаків.

-Що це за місто таке?- здивувався Іванко.

Та іграшки стали навперебій розповідати про своє місто, і які тут правила.

-Ніколи не можна переходити вулицю на червоне світло, - сказав зайчик.

-Не можна бігати і стрибати на проїжджій частині, ти будеш заважати руху,- суворо сказала лялька Таня.

-Подивіться, подивіться! Машини поступаються місце пішоходам тому, що горить червоний сигнал світлофора! Ходімо, зебра запрошує нас перейти дорогу!- закричала лисичка і замахала своїм пухнастим хвостом.

Іванко побачив, як зебра привітно кивала головою. Він взяв звіряток за лапки і став переходити з ними дорогу. На іншій стороні хлопчик познайомився з справжнім чарівником за прізвищем Светофоркин. Чарівник керував всім рухом у місті. В цьому йому допомагала чарівна паличка. Вона світилася на кінці червоним світлом. Водії і пішоходи підкорялися її чарівну силу. Іванко з задоволенням слухав розповіді іграшок і чарівника Светофоркина про правила дорожнього руху. Йому розповіли, що знаки бувають різної геометричної форми і різний колір. Є знаки, що забороняють, а є що дозволяють. Пішоходи і водії повинні дружити, не порушуючи ці правила. І ще багато, багато цікавого і нового дізнався Іванко в місті Дорожніх знаків. Зовсім не хотілося йому розлучатися з добрим чарівником Светофоркиным. Але тут знову почулася музика: дзень, дзень, дзень. Іванко відкрив очі і побачив перед собою камінчик. Взяв хлопчик камінець і побіг на вулицю, до свого друга Петі Петрову. Нехай і Петя побуває в цьому цікавому місті.

З тих пір Ваня Іванов більше не грає на проїжджій частині дороги. А ще він вирішив стати юним помічником ДАІ. Звичайно, коли підросте ще трохи.

Ось така казка.