Казки, пісеньки, віршики

МОРОЗКО

Жили-були старий та стара. У старого була своя дочка, а у старої своя. Свою доньку стара балувала, голубила, а старикову доньку злюбила, всю роботу на неї звалила, за всі її лаяла-лаяла.

Дівчина ні від якої роботи не відмовлялася, що велять зробити - все зробить, краще й не треба. Люди на неї дивляться - нахвалитися не можуть. А про бабиної доньки тільки й кажуть:

- Он вона, ледарка! Он вона, бездельница!

Стара тому ще зліше ставала, тільки і думала, як би зовсім вапна, погубити пасербицю.

От раз поїхав старий у місто на базар. Стала баба зі своєю донькою змовлятися:

- Тут-то ми її, ненависну, і сживем зі світом!

Клікнула стара дівчину і наказує:

- Іди в ліс, набери хмизу!

- Так у нас і без того хворосту багато, - відповідає дівчина.

Закричала стара, затупотіла ногами, накинулася разом зі своєю донькою на дівчину і виштовхнула її геть з хати.

Нічого робити, дівчина вирушила в ліс.

Мороз-то так і тріщить. Вітер-то так і виє. А баба зі своєю донькою по теплій хаті походжають, одна інший кажуть:

- Не повернеться, ненависна, замерзне в лісі!

Прийшла дівчина в ліс. Зупинилася під високою, густий ялинкою і не знає, куди далі йти, що робити?

Раптом почувся шум та тріск: скаче Морозко за ельничку, скаче Морозко за березничку, з дерева на дерево поскакує, хрустывает та пощелкивает. Спустився з ялинки і каже: -Здрастуй, червона дівиця! Навіщо ти в таку холоднечу в ліс забрела?

Розповіла йому дівчина, що не по своїй волі вона в ліс за хмизом прийшла, нічого не приховала.

Вислухав її Морозко і каже:

- Ні, червона дівиця, не за тим тебе сюди прислали. Ну, вже якщо прийшла у мій ліс, покажи, яка ти майстриня: зший мені з цього полотна сорочку.

Подав дівчині Морозко шматок полотна, голку та нитки, а сам пішов.

Не стала дівчина роздумувати, відразу за роботу взялася. Застигнуть пальці - вона подихає на них, відігріє - і знову знай шиє та шиє. Так всю ніч і не розгиналася.

Вранці біля ялинки знову шум та тріск почувся: Морозко прийшов. Глянув він на сорочку, похвалив:

- Ну, червона дівиця, добре ти працювала! Яка праця - така й нагорода буде.

Одягнув він дівчину в соболину шубу, пов'язав візерунковим хусткою і вивів на дорогу. Поставив перед нею великий кований скриню й каже:

- Прощай, червона дівиця! Тут вже тобі добрі люди допоможуть, до дому проводять.

Сказав і зник, наче й не було його. А в цей час старий додому з базару приїхав.

- Де моя донька? - запитувач зобов'я-кість.

- Вона ще вчора в ліс пішла, та не повернулася.

Стривожився старий, не став распрягать коня, зараз же в ліс поїхав.

Дивиться: на дорозі біля узлісся його дочка сидить, ошатна так

весела. Посадив старий її в сани. Морозкін скриню з подарунками ту ж звалив і повіз додому.

А стара з донькою вдома сидять, п'ють, їдять і так кажуть:

- Ну, жива вона додому не повернеться! Одні кісточки привезуть.

Собачка біля грубки потявкивает:

- Дзяв-дзяв-дзяв! Старікова донька дорогі подарунки щастить! Бабину дочку ніхто заміж не візьме!

Стара і млинці та пироги собачці кидала, і кочергою її била: <Мовчи, старий!> - а собачка своє торочить:

- Старікова донька дорогі подарунки щастить! Бабину дочку ніхто заміж не візьме!

Тут ворота заскрипіли, двері в хату відчинились, і ввійшла дівчина, ошатна та рум'яна, а за нею люди великий скриню внесли, весь морозними візерунками изукрашенный.

Кинулися стара зі своєю донькою до скрині, стали вбрання витягувати, на лавки розкладати, стали випитувати: від кого такий багатий подарунок отримала?

Як дізналася стара, що Морозко дівчину нагородив, - забігала по хаті, одягла, закутала свою дочку, сунула в руки клуночок із пиріжками й веліла старому везти її в ліс:

- Вона два таких скрині притягне!

Привіз старий бабину дочку в ліс, залишив її під високою ялинкою.

Коштує вона, на всі боки озирається так свариться:

- Що це Морозко так довго не йде! Куди ж це він пропав?

Тут почувся шум та тріск: скаче Морозко за ельничку, скаче Морозко за березничку, з дерева на дерево поскакує, похрускує та пощелкивает. Спустився з ялинки і питає:

- Навіщо, червона дівиця, завітала до мене?

- Або сам не знаєш? За дорогим подарунком прийшла!

Усміхнувся Морозко і мовив: - Покажика спочатку, яка ти майстриня - зв'яжи мені рукавиці!

Подав їй спиці та клубок шерсті, а сам пішов.

Старухіна донька спиці в сніг кинула, клубок відкинула ногою:

- Де це бачено, де це чувано, щоб у таку холоднечу в'язати? Отак і відморозити пальці!

Вранці затріщала, захрустіло - Морозко прийшов:

- Ну, червона дівиця, покажи, як ти мою роботу справила?

Накинулася на нього старухіна донька:

- Яка тобі, старий ти дурень, робота? Чи осліп - не бачиш: иззябла я тут, трохи жива!

- Ну, яка робота, така й нагорода буде! - мовив Морозко.

Труснув він бородою, дмухнув - і піднялася тут завірюха так хуртовина: всі стежки, всі дороги замело.

І бабину дочку снігом завалило. А Морозко зник, ніби його й не бувало.

Стара старому виспатися не дала, трохи світло підняла, наказала за своєю донькою вирушати. А сама взялася млинці та пироги пекти. Собачка під столом сидить та потявкивает:

- Старікова донька скоро заміж піде, а старухіна донька в лісі пропаде!

Стара собачці і млинці та пироги кидала, і кочергою її боляче колотила: <Мовчи, старий!> - а собачка знай своє торочить:

- Дзяв-дзяв-дзяв! Старікова донька скоро заміж піде, а старухіна донька в лісі пропаде!

Сполошилася стара:

- Як би і справді чого худо-го з моєю донькою не сталося! Як би в дорозі дорогі подарунки не розгубила!

Накинула вона шубу, повяза-лась хусткою і пустилася навздогін за старим.

А заметіль ще пущі виє, ще пущі крутить. Зовсім дорогу замело. Збилася зла баба з шляху, і її снігом завалило.

Старий пошукав-пошукав в лісі бабину дочку - не знайшов. Повернувся додому - і баби немає. Зібрав він сусідів, вирушив з ними на пошуки. Довго шукали, все замети перерили, та так і не знайшли їх.

Став старий жити удвох зі своєю донькою.

А як прийшла весна, посватався до дівчини добрий молодець - з кузні коваль, зіграли веселу весілля, і стали вони жити в любові і злагоді. І зараз живуть.