Консультації для вихователів.

Мистецтво говорити з дітьми.

«Виховання звукової культури мовлення у дітей дошкільного віку».

Автор: Макарова Олена Михайлівна, вчитель-логопед, Муніципальне Бюджетне Дошкільний навчальний Заклад «Дитячий садок N14» МО «Ахтубинский район» Астраханська область, місто Ахтубинск.

Культура мовлення - це вміння правильно, тобто у відповідності із змістом викладеного, з урахуванням умов мовного спілкування та мети висловлювання, користуватися усіма звуковими засобами (у тому числі інтонацією, лексичним запасом, граматичними фактами).
Поняття «звукова культура мовлення» широко і своєрідно. Воно включає власне произносительные якості, що характеризують звучну мова (звуковимова, дикція тощо), елементи звукової виразності мови (інтонація, темп та ін), пов'язані з ними рухомі засоби виразності (міміка, жести), а так само елементи культури мовленнєвого спілкування (загальна тональність дитячої мови, поза і рухові навички в процесі розмови). Складові компоненти звукової культури: мовленнєвий слух і мовленнєве дихання - є передумовою і умовою для виникнення звучної мови.
Діти дошкільного віку оволодівають звуковою культурою мовлення в процесі спілкування з оточуючими їх людьми. Великий вплив на формування високої культури мовлення у дітей робить вихователь.
О. В. Соловйова, визначаючи основні напрямки роботи по вихованню звукової культура мови, відзначає, що «перед педагогом стоять завдання: виховання у дітей чистого, ясного вимови слів згідно з нормами орфоепії української мови, виховання виразності дитячого мовлення.»
Виховання звукової культури мовлення не слід зводити лише до формування правильної вимови звуків. Формування правильного звуковимови є лише частиною роботи по звукової культури мовлення. Вихователь допомагає дітям оволодіти правильним мовним диханням, правильною вимовою всіх звуків рідної мови, чітким виголошенням слів, умінням користуватися голосом, привчає дітей говорити не поспішаючи, інтонаційно виразно.
У той же час в роботі з формування звукової сторони мови вихователі можуть використовувати деякі логопедичні прийоми, так само як і логопед, крім виправлення мови, займається пропедевтичної роботою, спрямованої на попередження недоліків мовлення.
Виховання звукової культури мовлення здійснюється одночасно з розвитком інших сторін мови: словника, зв'язного, граматично правильної мови.
Недоліки звукової культури мовлення несприятливо відбиваються на особистості дитини: він стає замкнутим, різким, непосидючим, у нього падає допитливість, може виникнути розумове відставання, а згодом і неуспішність у школі. Особливо важливо чисте зву-копроизношения т. к. правильно чутний і виголошувану звук - основа навчання грамоти, правильної письмової мови.
Розвиваючи у дітей правильну, добре звучну мова, вихователь повинен вирішувати наступні завдання:

1. Виховувати мовленнєвий слух дітей, поступово розвиваючи його основні компоненти:

- звуковысотный слух;
- слухове увагу;
- сприйняття темпу і ритму мови.

2. Формувати произносительную сторону мови:

- вчити дітей правильної вимови всіх звуків рідної мови;
- розвивати артикуляційний апарат;
- працювати над мовним диханням;
- виробляти вміння користуватися голосом у відповідності з умовами спілкування;
- виробляти чітке і ясне вимова кожного звуку, а також слова і фрази в цілому, тобто гарну дикцію;
- формувати нормальний темп мови, тобто вміння вимовляти слова;
- фрази в помірному темпі, не прискорюючи і не сповільнюючи мова, тим самим створюючи можливість слухав чітко сприймати її.

3. Розвивати вимову СЛІВ за нормами орфоепії української літературної мови.
4. Виховувати інтонаційну виразність мовлення, тобто умениеточно висловлювати думки, почуття і настрій за допомогою логічних пауз, наголосів, мелодики, темпу, ритму, тембру.

Робота з звукової культури мовлення проводиться у різних формах:

1. на заняттях, які можуть проводитися як самостійні заняття з звукової культури мовлення або як частина занять з рідної мови;
2. різні розділи звукової культури мовлення можуть бути включені в зміст занять з рідної мови;
3. окремі розділи роботи по звукової культури мовлення включаються до музичні заняття (слухання музики, спів, музично-ритмічні рухи);
4. додаткова робота з звукової культури мовлення поза занять (різні ігри, вправи в ігровій формі і ін).

Для виховання звукової культури мовлення типові наступні методи:
- дидактичні ігри («Чий будиночок?»)
- рухомі або хороводні ігри з текстом («Конячки», «Коровай»)
- дидактичні розповіді з включенням навчальних завданні дітям (повторювати слова з важким звуком, міняти висоту голосу і т. п.)
- метод вправ (заучування і повторення знайомих скоромовок, ігрова вправа «Дути на пушинки» та ін)
Користуючись зазначеними методами, вихователь застосовує різноманітні прийоми, що безпосередньо впливають на произносительную бік промови дітей:
- зразок правильної вимови, виконання завдання, який дає педагог;
- короткий або розгорнуте пояснення демонстрованих якостей мови або мови рухів рухового апарату;
- перебільшено (з підкресленою дикцією) вимова або інтонування звука (наголошеного складу, спотворювана дітьми частини слова);
- образне називання звуку або звукосполучення (з-з-з - пісенька комара, туп-туп-туп - тупає козеня);
- хорові та індивідуальні повторення;
- обґрунтування необхідності виконати завдання педагога;
- індивідуальна мотивування завдання;
- спільна мова дитини і вихователя, а також відбита мова (негайне повторення дитиною мовлення-зразка);
- оцінка відповіді або дії і виправлення;
- подібна фізкультурна пауза;
- показ артикуляційних рухів, демонстрація іграшки або картинки.
В роботі по вихованню звукової культури мовлення у дітей педагог повинен враховувати особливості мови кожної дитини, постійно і наполегливо використовуючи фронтальні, індивідуальні заняття, допомога батьків, виховувати у дітей правильну мову, підтримувати зв'язок з логопедом, лікарями.
Література:

1. Соловйова О. В. Методика розвитку мови в дитячому садку. 3 вид. М. : 1996 р.
2. Фимичева Т. Б. , Туманова Т. В. Діти з фонетико-фонематичним недорозвиненням М. : 2000 р.