Консультації для вихователів

Даруйте дітям радість творчості.

(Роздуми педагога про можливості облагороджування душі дитини засобами театрального мистецтва).

Автор: Жигулова Олена Вікторівна, вихователь вищої кваліфікаційної категорії, муніципальне дошкільний освітній заклад, Центр розвитку дитини - дитячий садок N 27 «Казка» р. Саяногорска, Республіки Хакасія.

Творчість - там, де людина уявляє, комбінує, змінює чи створює щось нове, якою б крупицею не здавалося це нове порівняно зі створенням геніїв.
Л. С. Виготський.
Поважайте поточний годину та день! Як зуміє дитина жити завтра, якщо ми не дамо йому жити сьогодні свідомим, відповідальним життям?
Формування творчої особистості - одна з важливих задач педагогічної теорії і практики. Розуміння дитячої творчості, важливо для дорослого не тільки в сенсі свідомого керування творчим розвитком дитини, але й для усвідомлення зрілого творчості, оскільки в його витоках, «зернятко» (Е. А. Флерина), зародку закладено, і може бути, яскравіше проявляється те, що характерно, але більш приховано в діяльності дорослої людини.
Як надихнути дитину, запалити в ній бажання самому творити свій внутрішній світ? Це важко. Перш за все, навчити його самому простому - знаходити радість у кожній миті прожитого життя, бачити навколо себе прекрасне: скрекіт коників у степу, спів птахів, шелест опалого листя під ногами... Відомо, що переживання почуття насолоди прекрасним - це перше спонукання до творчості
На початку педагогічної діяльності, переді мною постала проблема, як організувати її, щоб вона була б приваблива для дитини, відповідала його потребам, інтересам, бажанням, щоб кожна дитина відчула себе потрібною, отримав можливість розкрити себе, а моє життя радістю наповнювалася від спільного творчого спілкування.
Пропрацювавши рік в середній групі, беручи участь у дитячих святах театралізованих постановках, зрозуміла, як важко не сковувати, а звільняти, не пригнічувати, а підносити, не диктувати, а вчити, не вимагати, а переживати разом з дітьми багато натхненних хвилин. І вирішила для себе, що самий короткий шлях емоційного розкріпачення дитини, зняття скутості, навчання чувствованию і художньому уяві - це шлях через гру, фантазування, творчість. Адже кожна гра являє собою цілий комплекс завдань - життєвих, інтелектуальних, моральних. Дитина відчуває себе в просторі, пробує його межі на міцність, входить в коло інтересів товаришів по грі і вчиться рахуватися з ними, випробовує свої можливості і права: саме тут у грі, непомітно вибудовується і світ духовних цінностей - і все це відбувається з дитиною несвідомо. Допомогти йому в постановці і вирішенні цих завдань, навчити думати, тонко відчувати, керувати своїми емоціями як раз і допомагає дитячий театр.
Театральна діяльність - це найпоширеніший вид дитячої творчості. Вона близька і зрозуміла дитині, глибоко лежить в його природі і знаходить своє вираження стихійно, тому що пов'язана з грою. Усю свою вигадку, враження з навколишнього життя дитині хочеться втілити в живі образи й дії. Входячи в образ, він грає будь-які ролі, намагаючись наслідувати того, що бачив, і що його зацікавило. Це дає йому величезне емоційне задоволення.
Почалася передусім робота над собою, із залученням дітей в один з найдемократичніших доступних видів мистецтва - Театр. І ось, протягом 8 років, ми разом з дітьми в творчих шуканнях.
Моє завдання полягає в тому, щоб познайомити дітей зі світом Театру, навчити відчувати захват від участі в театральній постановці, емоційний сплеск від спілкування з глядачем, подолати скутість дитячого мислення, пробудити в них здатність імпровізувати, вигадувати, міркувати.
Насамперед, збагатили предметно-просторове середовище в групі, яка є основою самостійної творчості дитини. На сьогодні у нас в групі існує куточок казки, в який входить: різні види лялькового театру (пальчиковий, бі-ба-бо, театр на гапите тощо), костюми до вистав, декорації і міні-сцена, на якій відбувається декламація віршів, розігрування невеликих казок, сценок і все це переростає в постановки музичних вистав для глядачів.
Серед педагогів існує думка, що театральна гра - це просто і легко, завчили слова, надягли костюми, запросили глядачів - спектакль готовий. Забуваючи головне, що кожна дитина індивідуальна, у кожного своє емоційно-особистісний розвиток, інтереси, схильності, уподобання і потреби, комусь легко увійти в роль, а кому-то треба докласти стільки зусиль для подолання свого страху, сором'язливість, невміння, утруднення. Адже результатом будь-якої діяльності дитини повинна бути радість від свідомості досягнутого.
Теоретики ділять дітей на категорії згідно темпераментам, типами інтелекту і нахилам, практик - на дітей «зручних» і «незручних: звичайних, з якими не доводиться возитися, і виняткових, на яких йде сила-силенна часу.
В групу прийшов хлопчик, з категорії «незручних» - гиперактивен, агресивний. Він ні секунди не може залишатися на одному місці, надмірно балакучий, часто не чує, що йому кажуть, легко переключається з однієї діяльності на іншу, як правило, не закінчує те, що починає. Усіма способами намагається отримати необхідну кількість уваги, від його активності страждають не стільки дорослі, скільки діти. Можна уявити його на репетиціях, цей «вічний двигун» встигає «все», і пісню заспівати, і слова сказати, і сутичку з дітьми організувати. Ось викрадач твого часу, тиран твого терпіння. Але по закінченню часу, залучаючи його в невеликі інсценівки, стало помітно, що ця діяльність йому подобається, йому хочеться грати казкових героїв, брати участь у створенні вистави, поступово змінювалось ставлення до дітей, він став усвідомлювати, що від його дій буде залежати, продовжать діти з ним грати, або відмовляться від «актора». У цій ситуації довелося налаштовувати всю групу, що саме від гри Данила буде залежати успіх цієї постановки, тільки він зможе зіграти цю роль, тим самим дати ще шанс пережити радість успіху.
І треба бачити цього хлопчика на прем'єрі вистави, він мобілізує всю свою енергію перед глядачами, і його вихід завжди на «біс».
«Яким би страшним не було зло в дитячій душі, треба бачити в цій душі, передусім людини, який чекає, щоб йому допомогли - вилікували від цього зла» (В. А. Сухомлинський).
Якщо ви хочете змінити дитину, ми повинні бути готові змінити, перш за все - себе.
Я вважаю, що, займаючись з дітьми розігруванням казок, постановкою спектаклів, дозволяє мені встановлювати з ними теплі, довірчі відносини, все це в кінцевому підсумку призводить до творчого розкріпачення, до створення яскравих, неповторних, індивідуальних сценічних образів.
Театральне мистецтво допомагає дитині знайти себе, рятує його від категорії «незручних» дітей.