logo1logo2
logo3
k1
k2
k3
k4
k5
k6
k7
k8></a></td>
        </tr>
      
      <tr>
        <td align=

stik logo4 logo5Головна | Заняття | Консультації logo6

Методичні розробки

МОРОЗОВА ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА - старший вихователь ГОУ дитячого садка N 880 р. Москви (дитячий садок загальнорозвиваючого виду з пріоритетним напрям художньо-естетичного розвитку вихованців)

Досвід роботи на тему "Правове виховання дошкільників".

Теоретична частина:

З історії конвенції (2)

22 листопада 1989 р . завершився 10-річний процес розробки Конвенції про права дитини. Резолюцією 44/25 Генеральна Асамблея ООН затвердила остаточний текст Конвенції і відкрила її для підписання і ратифікації державами. Конвенція набере чинності на тридцятий день після здачі на зберігання Генеральному секретарю ООН двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

Розробка і кодифікація міжнародних норм, що відносяться до прав дітей, розпочата в 1924 р ., коли Асамблея Ліги Націй прийняла Женевську декларацію прав дитини. Пізніше, у 1946 р . Економічний і Соціальний Рада ООН вирішив, що, хоча принципи Декларації повинні залишатися чинними, Об'єднані Нації потребують оновленому документі, що відповідає статутним цілям ООН в галузі прав людини. Таким документом стала прийнята на XIV сесії Генеральної Асамблеї в 1959 р . Декларація прав дитини, що містить принципи, якими мають керуватися батьки, добровільні організації, місцеву владу і національні уряди з метою найкращого забезпечення інтересів прав дитини". Надалі ООН прийняті й інші універсальні документи декларативного характеру, наприклад про поширення серед молоді ідеалів миру, взаємної поваги та взаєморозуміння між народами ( 1965 р .), про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів (1974р.) і т. д.

Велику роль у мобілізації світової громадської думки на захист прав дітей і підлітків зіграв Міжнародний рік дитини ( 1979 р .), головною метою якого було "зміцнення усвідомлення особливих потреб дітей серед громадськості і урядів" (резолюція Генеральної Асамблеї 31/169 від 21 грудня 1976 р .). Саме в 1979 р . Комісія з прав людини приступила до обговорення проекту Конвенції про права дитини, представленого Польською Республікою. Для цього була створена спеціальна робоча група відкритого складу, щорічно докладывавшая Комісії про виконану роботу.

Крім підготовки Конвенції Комісія здійснювала і інші заходи, особливо спрямовані на охорону прав дітей. Так, на 45-й сесії (січень - березень 1989 р .) крім резолюції 1989/57, що безпосередньо стосується проекту Конвенції, Комісія прийняла резолюцію "Ув'язнення, тортури та інші нелюдські види обігу, на які наражаються діти у Південній Африці й Намібії" (1989/4) і рішення 1989/107 про вивчення проблеми "традиційної практики, що стосується здоров'я жінок і дітей".

 

Міжнародна захист прав дітей відповідно до Конвенції. Необхідність створення міжнародного інструменту захисту прав дітей пов'язана з тим, що в Статуті ООН і основних універсальних конвенціях з прав людини поряд із загальними критеріями, за якими заборонена дискримінація особистості (раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження), не обговорено особливо вік. Діти - численна і одна з найбільш уразливих в соціально-політичному плані груп населення. В Міжнародних пактах про права людини, прийняті ООН у 1966 р ., трактування прав дитини не відповідає сучасним вимогам. У Міжнародному пакті про громадянські та політичні права закріплено право дитини на ім'я, на набуття громадянства, право кожного дитини "на такі заходи захисту, які потрібні в її становищі як малолітньої з боку сім'ї, суспільства і держави", йдеться про необхідність захисту всіх дітей у разі розірвання шлюбу, заборону винесення смертних вироків за злочини, вчинені особами, молодшими 18 років (ст. 6, 23, 24). Міжнародний пакт про економічні, соціальних і культурних правах покликаний забезпечити захист дітей і підлітків від економічної і соціальної експлуатації, заборона використання праці малолітніх і застосування дитячої праці в галузях, шкідливих для моральності і здоров'я (ст. 10). Зачіпаються в ньому і різні аспекти права на сімейне життя.

Конвенція про права дитини покликана заповнити деякі прогалини міжнародно-правового регулювання. 54 статті Конвенції охоплюють як цивільно-політичні, так і соціально-економічні і культурні права дітей від їх народження до досягнення повноліття (18 років, якщо національним законодавством не передбачено більш низький віковий межа). З прийняттям Конвенції в міжнародний обіг вводиться ряд нових прав людини: на виживання і розвиток (ст. 6), на фізичне і психологічне відновлення та соціальну реінтеграцію жертв зловживань та експлуатації (ст. 39), на збереження індивідуальності (ст. 8), на неучасть у військових діях (ст. 38). Незважаючи на їх "цільову" спрямованість, кодифікація цих прав, безсумнівно, стане важливим кроком на шляху прогресивного розвитку сучасного міжнародного права. Ймовірно, що деякі з цих прав можуть у зміненому вигляді "перекочувати" з Конвенції про права дитини в інші розроблювані документи (про права етнічних, релігійних та мовних меншин, про права корінних народів, про захист інтересів душевнохворих осіб і т. д.) і поширитися на більш широкі категорії населення.

Держави недвозначно зобов'язуються в цілях виконання Конвенції не тільки вживати заходів внутрішнього порядку, але і розвивати співробітництво між собою. Хоча ст. 4 (носить загальний характер) це зобов'язання відноситься лише до економічних, соціальних і культурних прав, у наступних статтях, присвячених конкретним прав дитини, воно поширюється і на сферу цивільно-політичних прав. Згідно з тринадцяти статей, що стосуються як соціально-економічних, так і цивільно-політичних прав, держави-учасники зобов'язуються використовувати різні форми співробітництва: укладання двосторонніх і багатосторонніх угод, приєднання до існуючих і розробка нових інструментів, заохочення і розвиток міжнародного співробітництва з конкретних проблем, поширення інформації та обмін досвідом. 1 Перелік напрямків, що потребують вжиття заходів на міжнародному рівні, широкий. Серед них: надання громадянства (ст. 7), возз'єднання сімей (ст. 10), незаконне переміщення та неповернення дітей із-за кордону (ст. 11), міжнародні обміни інформацією (ст. 17), усиновлення та опіка (ст. 21), захист дітей-біженців (ст. 22), обмін позитивним досвідом у галузі охорони здоров'я (ст. 23, 24), фінансова відповідальність батьків за дитину (ст. 27), ліквідація неписьменності в світі (ст. 28), запобігання торгівлі дітьми (ст. 35), захист дітей в період збройних конфліктів (ст. 38).

Конвенція про права дитини-перше, міждержавне універсальна угода, в якому особливо обговорена роль засобів масової інформації, закріплені цілі їх діяльності та підкреслюється необхідність визначення критеріїв протиправної інформації стосовно до цілей Конвенції. Згідно ст. 17 з посиланням на ряд інших статей Конвенції держави-учасниці зобов'язуються заохочувати засоби масової інформації до розповсюдження інформації в дусі виховання поваги до прав людини, принципів, проголошених у Статуті ООН, національних цінностей країни і цивілізацій інших країн.

Відмінною і прогресивною рисою Конвенції є визначення в ній цілей освіти дітей, серед яких слід особливо виділити "підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з числа корінного населення", "виховання поваги до навколишньої природи", "виховання поваги до прав людини і основних свобод... принципам Статуту Організації Об'єднаних Націй" (ст. 29). Багато з цих положень внесені в текст Конвенції за наполяганням радянських представників на основі вже наявних міжнародних документів (зокрема, декларацій і рекомендацій ЮНЕСКО про виховання та освіту в дусі миру, також розроблених за ініціативою соціалістичних країн). Важлива і ст. 42 Конвенції, відповідно до якої держави-учасники зобов'язуються "широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей".

 

В Конвенції є ряд недоліків, пов'язаних з окремими аспектами забезпечення прав дитини. Так, у ст. 37 (п. "з"), йдеться про доцільність роздільного утримання неповнолітніх і дорослих правопорушників (що, до речі, відповідає вимогам ст. 10 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права). У той же час згадана стаття допускає відступу від цього правила "в найкращих інтересах дитини". Закріплення в Конвенції подібного стану викликано тим, що у багатьох державах світу, у тому числі західних, немає необхідних спеціалізованих "дитячих" місць позбавлення волі. Стаття 38 Конвенції дозволяє державам-учасникам закликати в діючу армію осіб, які досягли 15-річного віку, і використовувати їх у військових діях. Це положення прийнято за наполяганням більшості країн, всупереч активному опору держав Європи. В цілому ж Конвенція, безумовно, прогресивною і має виправдати покладені на неї міжнародним співтовариством надії.

Особливості контрольного механізму, передбаченого Конвенцією. Необхідно проаналізувати й ті нововведення, які стосуються механізму контролю за виконанням положень Конвенції про права дитини. Питання про імплементацію Конвенції був одним з найбільш гострих на завершальній стадії розробки. Демократичність методу роботи над текстом дозволила робочій групі Комісії зважити пропозиції всіх зацікавлених урядів, спеціалізованих установ ООН і міжнародних неурядових організацій (МНУО). 2 У результаті в механізмі виконання Конвенції та контролю за її дотриманням є ряд відмінних особливостей, надають йому більш демократичний і цілеспрямований характер порівняно з уже діючими в системі ООН механізмами.

Комітет з прав дитини (створюваний у відповідності зі ст. 43 Конвенції) буде уповноважений не тільки розглядати періодичні (раз на 5 років) доповіді держав про здійснення ними положень Конвенції, і грати свого роду роль координатора міжнародного співробітництва по виконанню поставлених в ній цілей. Для цього в його роботі згідно ст. 45 можуть брати участь Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) і спеціалізовані установи, які на прохання Комітету будуть: а) представляти доповіді і оцінки щодо здійснення Конвенції у галузях, що входять у сферу їх діяльності; б) розглядати передаються їм Комітетом доповіді держав, які містять прохання про технічну консультацію. Крім того, Комітет може пропонувати Генеральному секретарю ООН проводити дослідження з окремих питань, що стосуються прав дитини. Ці можливості дозволять Комітету не обмежуватися суто верифікаційними функціями, а вийти на рівень пошуку і активної постановки проблем, що потребують уваги як на національному, так і на міжнародному рівнях, узгодження зусиль щодо їх вирішення. Вищезазначені функції надані Конвенцією не тільки спеціалізованим установам та ЮНІСЕФ, але і "іншим компетентним органам" (ст. 45 п. "а"), що є наслідком активних зусиль МНУО щодо розширення участі в имплементационном механізмі. Непряме закріплення в Конвенції ролі МНУО може послужити прецедентом при розробці майбутніх інструментів, оскільки об'єктивно воно відображає тенденцію до диверсифікації форм міжнародного співробітництва, підвищення ролі організацій і рухів громадськості.

Ще одна принципово нова риса імплементаційного механізму - положення Конвенції, згідно з яким держави повинні забезпечувати широку гласність своїх доповідей у своїх країнах" (п. 6 ст. 44), що, як передбачається, різко підвищить їх достовірність і дозволить Комітетові мати уявлення про реальний стан справ. Крім того, ця міра буде сприяти активізації національних громадських організацій, що опікуються проблемами дітей.

Проблема приведення радянського законодавства у відповідність з положеннями Конвенції про права дитини. Складність інкорпорації Конвенції в національне законодавство СРСР, насамперед, в тому, що вона в тій чи іншій мірі зачіпає весь комплекс цивільно-політичних, соціально-економічних і культурних прав людини. Поряд з правами і свободами, здійснення яких можливо лише стосовно дітей як специфічної групи населення (право на керівництво з боку батьків - 5 ст., на неразлучение з батьками - ст. 9, на збереження індивідуальності - ст. 8, на усиновлення - ст. 21 і т. д.), Конвенція містить положення, що стосуються "універсальних" прав і свобод людини. Так, у ст. 10 йдеться про право людини залишати свою країну і повертатися до неї, ст. 13 - про свободу інформації, у 14 ст. - про свободу совісті, ст. 15 - про свободу асоціацій. Законодавство ж СРСР з цих питань ще тільки розробляється. В Конвенції є положення, які проголошують права дітей, які належать до національних меншин і корінного населення. У нас поняття "національна меншина" і "корінне населення", широко використовуються в різних документах ООН і її спеціалізованих установ, досі законодавчо не закріплені.

У разі приєднання СРСР до Конвенції потрібно значна робота комітетів і комісій Верховної Ради СРСР, міністерств, відомств і громадських організацій для усунення наявних у радянському законодавстві прогалин. Необхідно буде забезпечити реалізацію проголошеного в Конвенції принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків (ст. 18 п. 1), відповідність радянських норм про встановлення батьківства в судовому порядку, інститутів усиновлення, опіки та піклування положень Конвенції.

Діюча в нашій країні законодавство (Конституція СРСР, Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, інші нормативні акти) в цілому не суперечить положенням Конвенції. Є, однак, і винятки, наприклад, постанова Ради Міністрів СРСР" N 1468 від 29 грудня 1988 р ., 3 згідно з яким забороняється організація навчальних закладів на кооперативних засадах. Подібна заборона явно суперечить не тільки п. "е" ст. 29 Конвенції, яка проголошує право окремих осіб та установ створювати навчальні заклади і керувати ними", але і аналогічного положення ст. 13 Пакту про економічні, соціальних і культурних правах, тобто міжнародним зобов'язанням, взятим СРСР ще в 1973 р .

В таких умовах пропозиція Радянського Дитячого фонду про вироблення спеціального закону СРСР про права дитини передчасно. На сучасному етапі логічніше завершити роботу над різними законопроектами в області прав людини і ретельно проаналізувати наявне законодавство з прав дитини на предмет приведення його у відповідність з міжнародними стандартами.

Якнайшвидше підписання та ратифікація СРСР Конвенції про права дитини, безсумнівно, могло б сприяти цій важливій роботі.

   
Матеріали, розміщені на сайті, надіслані користувачами, взяті з відкритих джерел і представлені на сайті для ознайомлення. Всі авторські права на матеріали належать їх законним авторам. Використання матеріалів дозволено тільки з письмового дозволу адміністрації сайту.
При копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове