Казки, пісеньки, віршики.
Мар'я Морівна
У деякому царстві, у деякій державі жив-був Іван-царевич; у нього було три сестри: одна Мар'я-царівна, інша Ольга-царівна, третя Ганна-царівна.
Батько і мати у них померли; вмираючи, вони синові карали:
Хто перший за твоїх сестер стане свататися, за того і віддавай - при собі не тримай довго!
Царевич поховав батьків і з горя пішов з сестрами в зелений сад погуляти.
Раптом знаходить на небо хмара чорна, постає страшна гроза.
- Ходімо, сестриці, додому! - каже Іван-царевич.
Тільки прийшли в палац - як грянув грім, роздвоївся стелю, і влетів до них в світлицю ясний сокіл, вдарився сокіл об підлогу, зробився добрим молодцем і каже:
- Здрастуй, Іван-царевич! Раніше я ходив гостем, а тепер прийшов сватом; хочу у тебе сестрицю Марію-царівну засватали.
- Коли люб ти сестриці, я її не унимаю - хай з Богом іде!
Мар'я-царівна погодилася; сокіл одружився і забрав її у своє царство.
Дні минають за днями, годинник біжать за годинником - цілого року як не бувало; пішов Іван-царевич з двома сестрами в зелений сад погуляти. Знову встає хмара з вихором, з блискавкою.
- Ходімо, сестриці, додому! - каже царевич. Тільки прийшли в палац - як вдарив грім, розпалася дах, роздвоївся стелю, і влетів орел; вдарився об підлогу і став добрим молодцем:
- Здрастуй, Іван-царевич! Перш я гостем ходив, а тепер прийшов сватом.
І засватав він Ольгу-царівну. Відповідає Іван-царевич:
- Якщо ти люб Ользі-царівну, то нехай за тебе йде; я з неї волі не знімаю.
Ольга-царівна погодилася і вийшла за орла заміж; орел підхопив її і забрав у своє царство.
Пройшов ще один рік; каже Іван-царевич своїй молодшій сестриці:
- Підемо у зеленому саду погуляємо!
Трошки Погуляли; знову встає хмара з вихором, з блискавкою.
- Повернемося, сестрице, додому!
Повернулися додому, не встигли сісти, - як вдарив грім, роздвоївся стелю і влетів ворон; вдарився ворон об підлогу і став добрим молодцем: колишні були хороші собою, а цей ще краще.
- Ну, Іван-царевич, перш я гостем ходив, а тепер прийшов сватом: віддай за мене Анну-царівну.
- Я з сестриці волі не знімаю; коли ти полюбився їй, хай іде за тебе.
Вийшла за ворона Анна-царівна, і він забрав її в свою державу.
Залишився Іван-царевич один; цілий рік жив без сестер, і йому зробилося нудно. "Піду, каже, шукати сестриц". Зібрався в дорогу, йшов, йшов і бачить - лежить у полі рать-сила побита. Запитує Іван-царевич:
- Коли є тут жива людина - озовися! Хто побив це велике військо?
Відгукнувся йому живий чоловік:
- Все це військо велике побила Мар'я Морівна, прекрасна королева.
Пішов Іван-царевич далі, наїжджав на намети білі, виходила до нього назустріч Мар'я Морівна, прекрасна королева:
- Здрастуй, царевич, куди тебе Бог несе з волі аль по неволі?
Відповідав їй Іван-царевич:
- Добрі молодці по неволі не їздять!
- Ну, коли справа не спішно, погости у мене в наметах.
Іван-царевич тому й радий, дві ночі в наметах ночував, полюбився Мар'є Моревне і одружився на ній.
Мар'я Морівна, прекрасна королева, взяла його з собою в свою державу; пожили вони разом скільки-то часу, і заманулося королевне на війну збиратися; покидає вона на Івана-царевича все господарство і наказує:
- Скрізь ходи, за всім доглядай, тільки в цей прикомірок не могли заглядати!
Він не витерпів, як тільки Мар'я Морівна поїхала, негайно кинувся до комори, відчинив двері, глянув - а там висить Кощій Безсмертний, на дванадцяти ланцюгах прикутий. Просить Кощій у Івана-царевича:
- Зглянься на мене, дай мені напитися! Десять років я тут мучуся, не їв, не пив - зовсім у горлі пересохло!
Царевич подав йому ціле відро води; він випив і ще запитав:
- Мені одним відром не залити жаги; дай ще!
Царевич подав інше відро; Кощій випив і запитав третє, а як випив третє відро - взяв свою колишню силу, трусонув ланцюгами і відразу всі дванадцять порвав.
- Спасибі, Іван-царевич! - сказав Кощій Безсмертний. - Тепер тобі ніколи не бачити Мар'ї Моревны, як своїх вух! - і страшним вихором вилетів у вікно, нагнав на дорозі Мар'ю Моревну, прекрасну королевну, підхопив її і поніс до себе. А Іван-царевич гірко-гірко заплакав, дорогу зібрався і пішов у путь-дорогу:
- Що буде, а розшукаю Мар'ю Моревну!
Йде день, йде інший, на світанку третього бачить чудовий палац, біля палацу дуб стоїть, на дубу ясний сокіл сидить. Злетів сокіл з дуба, вдарився об землю, обернувся добрим молодцем і закричав:
- Ах, шурин мій любий! Як тебе Господь милує?
Вибігла Мар'я-царівна, ветрела Івана-царевича радісно, стала про його здоров'я розпитувати, про своє житьебытье розповідати. Погостював у них царевич три дні і каже:
- Не можу у вас гостювати довго; я йду шукати дружину мою, Мар'ю Моревну, прекрасну королевну.
- Важко тобі знайти її, - відповідає сокіл. - Залиш тут на всякий випадок свою срібну ложку: будемо на неї дивитись, про тебе згадувати.
Іван-царевич залишив у сокола свою срібну ложку і пішов у дорогу.
Він йшов день, йшов інший, на світанку третього бачить палац ще кращого першого, біля палацу дуб стоїть, на дубі орел сидить. Злетів орел з дерева, вдарився об землю, обернувся добрим молодцем і
закричав:
- Вставай, Ольга-царівна! Милий наш братик іде.
Ольга-царівна одразу прибігла назустріч, стала його цілувати-обіймати, розпитувати про здоров'я, про своє життя-буття розповідати. Іван-царевич погостював у них три денька і каже:
- Довше гостювати мені ніколи; я йду шукати дружину мою Мар'ю Моревну, прекрасну королевну.
Відповідає орел:
- Важко тобі знайти її; залиш у нас срібну вилку: будемо на неї дивитись, тебе згадувати.
Він залишив срібну вилку і пішов у дорогу.
День йшов, йшов інший, на світанку третього бачить палац краще перших двох, біля палацу дуб стоїть, на дубу ворон сидить. Ворон злетів з дуба, вдарився об землю, обернувся добрим молодцем і закричав:
- Анна-царівна! Мерщій виходь, наш братик іде.
Вибігла Анна-царівна, ветрела його радісно, стала цілувати-обіймати, розпитувати про здоров'я, про своє життя-буття розповідати. Іван-царевич погостював у них три денька і каже:
- Прощавайте! Піду шукати дружину - Марію Моревну, прекрасну королевну.
Відповідає ворон:
- Важко тобі знайти її; залиш-ка у нас срібну табакерку: будемо на неї дивитись, тебе згадувати.
Царевич віддав йому срібну табакерку, попрощався і пішов у дорогу.
День йшов, йшов інший, а на третій дістався до Мар'ї Моревны. Побачила вона свого милого, кинулася до нього на шию, залилася сльозами і промовила:
- Ах, Іван-царевич! Навіщо ти мене не послухався - подивився в комору і випустив Кощія Безсмертного?
- Пробач, Мар'я Морівна! Не поминай старого, краще поїдемо зі мною, поки що не видно Кощія Безсмертного; авось не наздожене!
Зібралися і поїхали, а Кощій на полюванні був; до вечора він додому перевертається, під ним добрий кінь спотикається.
- Що ти, несытая шкапа, спотикаєшся? Алі чуєш яку невзгоду?
Відповідає кінь:
- Іван-царевич приходив, Мар'ю Моревну відвіз.
- А чи можна їх наздогнати?
- Можна пшениці насеять, дочекатися, поки вона виросте, стиснути її, змолотити, борошно звернути, п'ять печей хліба наготувати, той хліб поїсти, та тоді вдогонь їхати - і то поспеем!
Кощій поскакав, наздогнав Івана-царевича:
- Ну, каже, перший раз тебе прощаю за твою доброту, що водою напоїв; і в інший раз прощу, а в третій бережись - на шматки изрублю!
Відняв у нього Мар'ю Моревну і відвіз; а Іван-царевич сів на камінь і заплакав.
Поплакав-поплакав і знову вернувся назад за Господаркою Моревною; Кощія Безсмертного будинку не сталося.
- Поїдемо, Мар'я Морівна!
- Ах, Іван-царевич! Він нас наздожене.
- Нехай дожене; ми хоч годинку-інший проведемо разом.
Зібралися і поїхали. Кощій Безсмертний повертається додому, під ним добрий кінь спотикається.
- Що ти, несытая шкапа, спотикаєшся? Алі чуєш яку невзгоду?
- Іван-царевич приходив, Мар'ю Моревну з собою взяв.
- А можна наздогнати їх?
- Можна ячменю насеять, почекати, поки він виросте стиснути-змолотити, вина наварити, доп'яна напитися, досхочу виспатись, та тоді вдогонь їхати - і то поспеем!
Кощій поскакав, наздогнав Івана-царевича:
- Адже я ж казав, що тобі не бачити Мар'ї Моревны як своїх вух!
Забрав її і відвіз до себе.
Залишився Іван-царевич один, поплакав-поплакав і знову вернувся за Господаркою Моревною; на пору Кощія будинку не сталося.
- Поїдемо, Мар'я Морівна!
- Ах, Іван-царевич! Адже він наздожене, тебе на шматки порубає.
- Нехай порубає! Я без тебе жити не можу.
Зібралися і поїхали. Кощій Безсмертний повертається додому, під ним добрий кінь спотикається.
- Що ти спотикаєшся? Алі чуєш яку невзгоду?
- Іван-царевич приходив, Мар'ю Моревну з собою взяв.
Кощій поскакав, наздогнав Івана-царевича, порубав його на дрібні шматки і поклал в смоленую бочку; взяв цю бочку, скріпив залізними обручами і кинув в синє море, а Мар'ю Моревну до себе забрав.
У той самий час у зятів Івана-царевича срібло почорніло.
- Ах, - кажуть вони, - видно, біда трапилася!
Орел кинувся на синє море, схопив і витягнув бочку на берег, сокіл полетів за живою водою, а ворон за мертвою. Злетілися всі троє в одне місце, розбили бочку, вийняли шматки Івана-царевича, промили і склали, як треба. Ворон бризнув мертвою водою - тіло зрослося, съединилося; сокіл бризнув живою водою - Іван-царевич здригнувся, встав і каже:
- Ах, як я довго спав!
- Ще б довше проспав, якщо б не ми! - відповідали зяті. - Ходімо тепер до нас у гості.
- Ні, братці! Я піду шукати Мар'ю Моревну.
Приходить до неї і просить:
- Довідайся у Кощія Безсмертного, де він дістав собі такого доброго коня.
Ось Мар'я Морівна улучила добру хвилину і стала Кощія випитувати. Кощій сказав:
- За тридев'ять земель в тридесятому царстві, за вогненною рікою живе баба-яга; у ній є така кобилиця, на якій вона кожен день навколо світу облітає. Багато у ній і інших славних кобил; я у ній три дні пастухом був, жодної кобилиці не упустив, і за це баба-яга дала мені одного жеребеночка.
- Як же ти через вогняну річку переправився?
- А у мене є такий хустку - як махну в праву сторону три рази, стане високий-високий міст, і вогонь його не дістане!
Мар'я Морівна вислухала, переказала все Івану-царевичу і хустку забрала так йому віддала.
Іван-царевич переправився через вогняну річку й пішов до баби-язі. Довго йшов він не пивши, не ївши. Попалася йому назустріч заморська птиця з малими дітками. Іван-царевич каже:
- З'їм я одного цыпленочка.
- Не їж, Іван-царевич! - просить заморська птиця. - Деякий час я буду в нагоді тобі.
Пішов він далі; бачить у лісі вулик бджіл.
- Візьму-но я, - каже, - скільки-небудь медку.
Бджолина матка висловлюється:
- Не чіпай мого меду, Іван-царевич! В якийсь час я тобі буду в нагоді.
Він не торкнув і пішов далі; потрапляє йому назустріч левиця з левеням.
- З'їм я хоч цього левеня; є так хочеться, ажіо гидко стало!
- Не чіпай, Іван-царевич, - просить левиця. - Деякий час я тобі буду в нагоді.
- Добре, нехай буде по-твоєму!
Побрів голодний, ішов, ішов - стоїть будинок баби-яги, кругом будинку дванадцять шестов, на одинадцяти жердинах по людській голові, тільки один незайнятий.
- Добридень, бабусю!
- Здрастуй, Іван-царевич! Чого прийшов - по своїй добрій волі аль по нужді?
- Прийшов заслужити в тебе богатирського коня.
- Зволь, царевич! Адже У мене не рік служити, а всього-то три дні; якщо упасешь моїх кобил - дам тобі богатирського коня, а якщо ні, то не гнівайся - стирчати твоїй голові на останньому жердині.
Іван-царевич погодився; баба-яга його нагодувала-напоїла і веліла за справу братися. Тільки що вигнав він кобил в полі, кобилиці задрали хвости та все нарізно по лугах розбіглися; не встиг царевич очима підняти, як вони зовсім зникли. Тут він заплакав-зажурився, на камінь сів і заснув. Сонечко вже на заході, прилетіла заморська птиця і будить його:
- Вставай, Іван-царевич! Кобилиці тепер вдома.
Царевич встав, побіг додому; а баба-яга і шумить і кричить на своїх кобил:
- Навіщо ви повернулися додому?
- Як же нам було не вернутись? Налетіли птахи з усього світу, мало нам очі не выклевали.
- Ну, ви завтра по лугах не бігайте, а рассыпьтесь по дрімучих лісах.
Переспав ніч Іван-царевич; на ранок баба-яга йому каже:
- Дивись, царевич, якщо не упасешь кобилиць, якщо хоч одну втратиш - бути твоєю буйної голівоньці на жердині!
Погнав він кобил в полі; вони негайно задрали хвости і розбіглися по дрімучих лісах. Знову сів царевич на камінь, плакав-плакав, та й заснув.
Сонечко сіло за ліс; прибігла левиця:
- Вставай, Іван-царевич! Кобилиці всі зібрані.
Іван-царевич встав і пішов додому; баба-яга дужче і шумить і кричить на своїх кобил:
- Навіщо додому вернулися?
- Як же нам було не вернутись? Набігли люті звірі з усього світу, мало нас зовсім не розірвали.
- Ну, ви завтра забіжіть в синє море.
Знову переспав ніч Іван-царевич; ранок посилає його баба-яга кобилиць пасти:
- Якщо не упасешь - бути твоєю буйної голівоньці на жердині.
Він погнав кобил в полі; вони негайно задрали хвости, зникли з очей і забігли в синє море, стоять у воді по шию. Іван-царевич сів на камінь, заплакав і заснув. Сонечко за ліс село, прилетіла бджілка і каже:
- Вставай, царевич! Кобилиці всі зібрані; так як воротишься додому, бабі-язі на очі не показуйся, піди в стайню і сховайся за яслами. Там є паршивий лошатко - в гної валяється; ти украдь його і в глуху північ йди з дому.
Іван-царевич встав, пробрався в стайню і влігся за яслами; баба-яга і шумить і кричить на своїх кобил:
- Навіщо вернулися?
- Як же нам було не вернутись? Налетіло бджіл видимо-невидимо зі всього світла і давай нас з усіх боків жалити до крові!
Баба-яга заснула, а саму північ Іван-царевич вкрав у неї паршивого лоша, осідлав його, сів і поскакав до вогненної річки. Доїхав до тієї річки, махнув три рази хусткою в праву сторону - і раптом, звідки не взявся, повис через річку високий, славний міст. Царевич переїхав по мосту і махнув хусткою на ліву сторону тільки два рази - залишився через річку міст тоненький-тоненький! Вранці прокинулася баба-яга - паршивого лоша видом не видать! Кинулася в погоню; во весь дух на залізній ступі скаче, товкачем поганяє, помелом слід замітає. Прискакала до вогненної річки, глянула і думає: "Гарний міст!" Поїхала по мосту, тільки дісталася до середини - міст обламався, і баба-яга чебурах в річку; тут їй і люта смерть сталася! Іван-царевич откормил лоша в зелених лугах; став з нього чудовий кінь.
Приїжджає царевич до Мар'ї Моревне; вона вибігла, кинулася до нього на шию:
- Як тебе Бог зберіг?
- Так і так, каже. Поїдемо зі мною.
- Боюся, Іван-царевич! Якщо Кощій наздожене, бути тобі знову изрублену.
- Ні, не наздожене! Тепер у мене славний богатирський кінь, немов птах летить.
Сіли вони на коней і поїхали. Кощій Безсмертний додому перевертається, під ним кінь спотикається.
- Що ти, несытая шкапа, спотикаєшся? Алі чуєш яку невзгоду?
- Іван-царевич приїжджав, Мар'ю Моревну відвіз.
- А чи можна їх наздогнати?
- Бог знає! Тепер у Івана-царевича кінь богатирський краще за мене.
- Ні, не утерплю, - каже Кощій Безсмертний, - поїду в погоню.
Довго чи коротко - нагнав він Івана-царевича, зіскочив додолу і хотів було січ його гострою шаблею; в ті пори кінь Івана-царевича з усього розмаху вдарив копитом Кощія Безсмертного і розтрощив йому голову, а царевич доконав його палицею. Після того наклав царевич купу дров, розпалив вогонь, спалив Кощія Безсмертного на багатті і самий попіл його пустив за вітром.
Мар'я Морівна села на Кощеєва коня, а Іван-царевич на свого, і вони поїхали в гості спершу до ворону, потім до орла, а там і до соколу. Куди не приїдуть, всюди зустрічають їх з радістю:
- Ах, Іван-царевич, а ми не любили тебе бачити. Ну, та недарма ж ти клопотався: такої красуні, як Мар'я Морівна, у всьому світі пошукати інший не знайти!
Погостювали вони, попировали і поїхали у своє царство, приїхали і стали жити-поживати, добра наживати та медок попивати.