Казки, пісеньки, віршики.

Іван-дурень і Мар'я-королева

Була в царя дочка Марія-королева, розумниця-розумниця. Подивиться на людину - все бачить: що мовою і що на серце лежить. Все-таки треба царя дочку заміж віддавати. Він оголосив їй свою волю.

- Добре, батюшко, - каже Мар'я-королева. - Тільки у мене свій звичай: той мене заміж візьме, хто зі мною зуміє поговорити.

Так і оповістила всіх - багатих і бідних.

Наказала витопити пожарче грубку. По-домашньому сидить, рукодельничает. Женихи з'їжджаються виряджені: в золоті та оксамиті, - всякі князі й королевичі. Хто в кімнату ні увійде, до того натоплено - не може з Марією-королевной розмовляти.

Тільки й скаже: "Привіт. Що це в тебе жарко?" А Мар'я-королева у відповідь: "Це мій батюшка півнів смажив". Тому й нема чого сказати.

А на селі жили три брати - два розумних, а третій Іван-дурник. Почули брати, що цар видає заміж дочку, і збираються йти свататись.

- Брати, візьміть мене з собою, - каже Іван.

Ті сміються:

- Куди тобі! Іди, дурню, гній возити...

Прийшли в палац:

- Здрастуйте, Марья-королева. Що це у тебе так жарко?

А це мій батюшка півнів смажив.

Ті стоять, не знають, що сказати. Хіба півнів смажити - царська справа? Посміялася Мар'я-королева дала їм від воріт поворот. Приходять додому брати - розповідають, Мар'ю-королевну лають. Іван-дурник каже:

- То-то, браття, мене з вами не було.

Обратал козла, сів на нього верхи, на голову лопух наділ і поїхав до царя на подвір'я. Їде-їде - лежить мертва ворона. Він її підняв, за пазуху заховав. Далі їде - лежить на дорозі від лаптя ошметок. Він і його прибрав. Біля мосту колесами жовту бруд размесили. Він цього бруду в кишеню поклав. В'їжджає на козлі прямо в палац.

- Добридень, - каже, - красуня! Ось він я!

Що це в тебе за чортова спека?

Мар'я-королева відповідає:

- Батюшка півнів смажив.

- Чи не можна й мені тут посмажити?

- А де твій кочет?

Вихопив з-за пазухи ворону.

- Ось мій кочет, - каже.

Мар'я-королева оком не сморгнула:

- Посмажити б можна, так от каструльки немає.

Витягує Іван-дурень личак.

- Ось тобі і каструлька!

- Це все б нічого, та немає підливи.

Дістає Іван-дурник з кишені жовту бруд.

- От тобі й підлива. Мало буде, ще принесу.

Посміхнулася тут Мар'я-королева і веліла свого батюшку-царя кликати. Бачить, зовсім не так Іван-дурник простий, як люди вважають: не вона над ним, а він посміявся над нею.

Полюбилися вони один одному, і ось тобі, одружилися.

Я у них на весіллі була, мед пила, по губах текло, та в рот не попало. Спати поклали на дубовій перині. Спала я на ній, спала - всі боки здерла. Насилу додому допленталася. Добре погуляла - частіше б так.