logo1logo2
logo3
k1
k2
k3
k4
k5
k6
k7
k8></a></td>
        </tr>
      
      <tr>
        <td align=

stik logo4 logo5Головна | Заняття | Консультації logo6

Казки, пісеньки, віршики

По щучому велінню

Жив-був старий. У нього було три сини: двоє розумних, а третій - дурник Омелько.
Ті брати працюють, а Омелько цілий день лежить на печі, знати нічого не хоче.
Один раз брати поїхали на базар, а баби, невістки, давай посилати його:
- Піди, Омельку, за водою.
А він їм з печі:
- Неохота...
- Піди, Омельку, а брати з базару воротятся, гостинців тобі не дадуть.
- Ну гаразд. Сліз Омелько з печі, узувся, одягся, узяв відра та сокиру і пішов на річку.
Прорубав лід, зачерпнув відра і поставив їх, а сам дивиться в ополонку. І побачив Омелько в ополонці щуку. Встиг і вхопив щуку в руку:
- Ось вуха буде солодка!
Раптом щука каже йому людським голосом:
- Омельку, відпусти мене в воду, я тобі буду в нагоді. А Омелько сміється:
- На що ти мені пригодишься? Ні, понесу тебе додому, звелю невісткам юшку зварити. Буде вуха солодка. Щука знову просить:
- Омельку, Омельку, відпусти мене в воду, я тобі зроблю все, що ні побажаєш.
- Гаразд, тільки покажи спочатку, що не обманюєш мене, тоді відпущу.
Щука його питає:
- Омельку, Омельку, скажи - чого ти зараз хочеш?
- Хочу, щоб відра самі пішли додому й вода не розплескати...
Щука йому каже:
- Запам'ятай мої слова: коли тобі захочеться - скажи тільки:
По щучому велінню, По моєму хотінню.
Омелько і каже:
- По щучому велінню, По моєму хотінню - ідіть, відра, самі додому...
Тільки сказав - відра і самі пішли в гору. Омелько пустив щуку в ополонку, а сам пішов за відрами. Йдуть відра по селі, народ дивується, а Омелько йде ззаду, сміється...
Зайшли відра в хату і самі стали на лавку, а Омелько поліз на піч.
Минуло багато чи мало часу - невістки кажуть йому:
- Омельку, що ти лежиш? Пішов би дров нарубав.
- Неохота...
- Не нарубати дров, брати з базару воротятся, гостинців тобі не дадуть.
Омелькові хотілося злазити з печі. Згадав він про щуку і потихеньку каже:
- По щучому велінню, По моєму хотінню - піди, сокира, наколи дров, а дрова - самі в хату ідіть і в піч кладитесь...
Сокира вискочив з-під лавки - і на двір, і давай дрова колоти, а дрова самі в хату йдуть і в піч лізуть. Чи багато, чи мало часу минуло - невістки знову кажуть:
- Омельку, дров у нас більше немає. Поїдь в ліс, нарубай.
А він їм з печі:
- Та ви-то на що?
- Як ми на що?.. Хіба наша справа в ліс за дровами їздити?
- Мені неохота...
- Ну, не буде тобі подарунків.
Робити нічого. Сліз Омелько з печі, узувся, одягся. Взяв мотузку і сокиру і вийшов на двір і сів у сани:
- Баби, відчиняйте ворота!

Невістки йому кажуть:
- Що ж ти, дурню, сів у сани, а кінь не запріг?
- Не треба мені коня.
Невістки відчинили ворота, а Омелько говорить потихеньку:
- По щучому велінню, По моєму хотінню - ідіть, сани, в ліс...
Сани самі і поїхали в ворота, та так швидко - на коні не наздогнати.
А в ліс-то довелося їхати через місто, і тут він багато народу пом'яв, придушив. Народ кричить: "Тримай його! Лови його!" А він знай сани поганяє. Приїхав у ліс:
- По щучому велінню, По моєму хотінню - сокира, нарубай дров сухіше, а ви, дрівця, самі валитесь в сани, самі вяжитесь...
Сокиру і почав рубати, колоти сухі дерева, а дрова самі сани валяться і мотузкою в'яжуться. Потім Омелько наказав сокири вирубати собі палицю - таку, щоб насилу підняти. Сів на віз:
- По щучому велінню, По моєму хотінню - їдьте, сани, додому...
Сани помчали додому. Знову проїжджає Омелько з того міста, де нещодавно пом'яв, придушив багато народу, а там його вже чекають. Вхопили Омелька і тягнуть з возу, лають і б'ють.
Бачить він, що справа погано, і потихеньку:
- По щучому велінню, По моєму хотінню - ну-ка, дубинка, обломай їм боки.
Дубинка вискочила - давай гамселити. Народ кинувся геть, а Омелько приїхав додому і заліз на піч. Довго чи коротко - почув цар про Емелиных витівки і посилає за ним офіцера: його знайти і привезти в палац.
Приїжджає офіцер у те село, входить в ту хату, де Омелько живе, і питає:
- Ти - дурень Омелько?
А він з печі:
- А тобі що?
- Одягайся швидше, я повезу тебе до царя.
- А мені неохота...
Офіцер розсердився і вдарив його по щоці.
А Омелько говорить потихеньку:
- По щучому велінню, По моєму хотінню - кийок, обломай йому боки...
Дубинка вискочила - і давай гамселити офіцера, він насилу ноги забрав. Цар здивувався, що його офіцер не міг впоратися з Омельком, і посилає самого великий вельможу:
- Привези до мене дурника Омелька, а то голову з плечей зніму. Накупив найбільший вельможа родзинок, чорносливу, пряників, приїхав у те село, увійшов у ту хату і став невісток, що любить Омелько.
- Наш Омелько любить, коли його ласкаво попросять та червоний каптан подарували - тоді він все зробить, що не попросиш.
Найбільший вельможа дав Омелькові родзинок, чорносливу, пряників і каже:
- Омельку, Омельку, що ти лежиш на печі? Поїдемо до царя.
- Мені й тут тепло...
- Омельку, Омельку, у царя тебе будуть добре годувати-напувати, - будь ласка, поїдемо.
- А мені неохота...
- Омельку, Омельку, цар тобі червоний жупан подарує, шапку та чоботи.
Омелько подумав-подумав:
- Ну гаразд, іди ти вперед, а я за тобою вслід.
Поїхав вельможа, а Омелько полежав ще трохи і каже:
- По щучому велінню, По моєму хотінню - ну-ка, піч, їдь до царя...
Тут в хаті кути затріщали, дах захиталася, стіна вилетіла, і піч сама пішла по вулиці, по дорозі, прямо до царя.
Цар дивиться у вікно, дивується:
- Це що за диво?
Найбільший вельможа йому відповідає:
- А це Ємеля на печі до тебе їде.

Вийшов цар на ганок:
- Що, Омельку, на тебе багато скарг! Ти багато народу придушив.
- А навіщо вони під сани лізли?
В цей час у вікно на нього дивилася царська дочка - Мар'я-царівна. Омелько побачив її у віконці і каже стиха:
- По щучому велінню, По моєму хотінню - нехай царська дочка мене полюбить...
І сказав ще:
- Іди, піч, додому...
Піч повернулася і пішла додому, зайшла в хату і стала на колишнє місце. Омелько знову лежить собі, вилежується.
А в царському палаці крик та сльози. Мар'я-царівна по Омелькові нудьгує, не може жити без нього, просить батька, щоб він видав її за Омелька заміж. Тут цар забедовал, затужив і каже знову набольшему вельможі.
- Іди приведи до мене Омелька живого чи мертвого, а то голову - з плечей зніму.
Накупив найбільший вельможа солодких вин та різних закусок, поїхав у те село, увійшов у ту хату і почав Омелька пригощати.
Омелько напився, наївся, захмелів і ліг спати. А шляхтич поклав у віз і повіз до царя. Цар негайно велів прикотити велику бочку з залізними обручами. В неї посадили Омелька і Марьюцаревну, засмолили і бочку кинули в море. Довго чи коротко - прокинувся Омелько; бачить - темно, тісно.
- Де ж це я?
А йому відповідають:
- Нудно і нудно, Омелечку! Нас в бочку засмолили, кинули в синє море.
- А ти хто?
- Я - Мар'я-царівна.
Омелько каже:
- По щучому велінню, По моєму хотінню - вітри буйні, викотите бочку на сухий берег, на жовтий пісок...
Вітри буйні буря. Море схвилювалося, бочку викинуло на сухий берег, на жовтий пісок. Омелько і Мар'я-царівна вийшли з неї.
- Омелечку, де ж ми будемо жити? Побудуй яку ні на є хатинку.
- А мені неохота... Тут вона стала його ще пущі просити, він і каже:
- По щучому велінню, По моєму хотінню - выстройся кам'яний палац із золотою дахом... Тільки він сказав - з'явився кам'яний палац із золотою дахом. Кругом - зелений сад: квіти цвітуть і птахи співають.
Мар'я-царівна з Омельком увійшли до палацу, сіли біля віконечка.
- Омелечку, а можна тобі стати красенем?
Тут Омелько недовго думав:
- По щучому велінню, По моєму хотінню - мені стати добрим молодцем, писаним красенем... І став Омелько таким, що ні в казці сказати, ні пером описати.
А в ту пору цар їхав на полювання і бачить - стоїть палац, де раніше нічого не було.
- Це що за невіглас без мого дозволу на моїй землі палац побудував?
І послав дізнатися-запитати: "Хто такі?"
Посли побігли, стали під віконцем, запитують. Омелько їм відповідає:
- Просіть царя до мене в гості, я сам йому скажу. Цар приїхав до нього в гості. Омелько його зустрічає, веде до палацу, садить за стіл. Починають вони бенкетувати. Цар їсть, п'є і не надивится:
- Хто ж ти такий, добрий молодець?
- А пам'ятаєш дурника Омелька - приїжджав до тебе на печі, а ти велів його зі своєю дочкою в бочку засмолить, в море кинути? Я - той самий Омелько. Схочу - все твоє царство пожгу і розіб'ю.
Цар сильно злякався, став перепрошувати:
- Одружуйся на моєї дочки, Омелечку, бери моє царство, тільки не губи мене!
Тут влаштували бенкет на весь світ. Омелько одружився на Марії-царівну і став правити царством.
Тут і казці кінець, а хто слухав - молодець.

   
Матеріали, розміщені на сайті, надіслані користувачами, взяті з відкритих джерел і представлені на сайті для ознайомлення. Всі авторські права на матеріали належать їх законним авторам. Використання матеріалів дозволено тільки з письмового дозволу адміністрації сайту.
При копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове