logo1logo2
logo3
k1
k2
k3
k4
k5
k6
k7
k8></a></td>
        </tr>
      
      <tr>
        <td align=

stik logo4 logo5Головна | Заняття | Консультації logo6

Казки, пісеньки, віршики

Мідне, срібне і золоте царства

У деякому царстві, у деякій державі жив-був цар. У нього була дружина Настя-золота коса і три сини: Петро-царевич, Василь-царевич і Іван-царевич.
Пішла раз цариця зі своїми мамушками і нянюшками прогулятися по саду. Раптом налетів Вихор, підхопив царицю і забрав невідомо куди. Цар зажурився, зажурився, та не знає, як йому бути.
Ось підросли царевичі, він їм і каже:
- Діти мої люб'язні, хто з вас поїде свою матір шукати?
Зібралися два старших сина і поїхали. І рік їх немає, і іншого їх немає, ось і третій рік починається... Став Іван-царевич батюшку просити:
- Відпусти мене матінку пошукати, про старших братів довідатися.
- Ні, - каже цар, - один ти в мене залишився, не покидай мене, старого.
А Іван-царевич відповідає:
- Все одно, дозволиш - піду і не дозволиш - піду.
Що тут робити? Відпустив його цар.
Осідлав Іван-царевич свого доброго коня і відправився в шлях. Їхав-їхав... Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться.
Доїхав до скляної гори. Стоїть гора висока, верхівкою в небо вперлася. Під горою - два шатра розкинуті: Петра-царевича та Василя-царевича.
- Здрастуй, Іванко! Ти куди шлях тримаєш?
- Матінку шукати, вас наздоганяти.
- Ех, Іван-царевич, матушкин слід ми давно знайшли, та на тому сліду ноги не стоять. Піди спробуй на цю гору піднятися, а у нас вже моченьки немає. Ми три роки внизу стоїмо, наверх піднятися не можемо.
- Що ж, братці, спробую.
Поліз Іван-царевич на скляну гору. Крок наверх поповзом, десять - вниз стрімголов. Він і день лізе, і інший лізе. Всі руки порізав собі, ноги искровянил. На третю добу долез до верху.
Став зверху братам кричати:
- Я піду матінку відшукувати, а ви залишайтеся тут, мене чекайте три роки і три місяці, а не буду в строк, так і чекати нічого. І ворон моїх кісток не принесе!
Відпочив трохи Іван-царевич і пішов з гори. Йшов-йшов, йшов-йшов. Бачить - мідний палац стоїть. Біля воріт страшні змії на мідних ланцюгах прикуті, вогнем дихають. А поруч криниця, біля криниці мідний ківш на мідному ланцюжку висить. Рвуться змії до води, та ланцюг коротке.
Взяв Іван-царевич кухлик, зачерпнув студеної води, напоїв змій. Принишкли змії, вляглися. Він і пройшов у мідний палац. Вийшла до нього мідного царства царівна:
- Хто ти такий, добрий молодець?
- Я Іван-царевич.
- Що, Іван-царевич, своєю охотою чи неволею зайшов сюди?
- Шукаю свою матір - Настасію-царицю. Вихор її сюди послав. Чи Не знаєш, де вона?
- Я не знаю. А ось недалеко звідси живе моя середня сестра, може, вона тобі скаже.
І дала йому мідний кульку.
- Покоти кульку, - каже, - він тобі дорогу до середньої сестри вкаже. А як переможеш Вихору, дивись не забудь мене, бідну.
- Добре, - каже Іван-царевич. Кинув мідний кульку. Кулька покотився, а царевич за ним слідом пішов.

Прийшов у срібне царство. Біля воріт страшні змії на срібних ланцюгах прикуті. Варто колодязь з срібним ковшем. Іван-царевич зачерпнув води, напоїв змій. Вони вляглися і пропустили його. Вибігла срібного царства царівна.
- Вже скоро три роки, - каже царівна, - як тримає мене тут могутній Вихор. Я руського духу чутки не чула, видом не бачила, а тепер російський дух сам до мене прийшов. Хто ти такий, добрий молодець?
- Я Іван-царевич.
- Як же ти сюди потрапив: своєю охотою чи неволею.
- Своєю охотою - шукаю рідну неньку. Пішла вона в зелений сад гуляти, налетів могутній Вихор, помчав її невідомо куди. Чи Не знаєш, де знайти її?
- Ні, не знаю. А живе тут недалеко, в золотому царстві, старша сестра моя - Олена Прекрасна. Може, вона тобі скаже. От тобі срібна кулька. Покоти його перед собою і йди за ним слідом. Та дивись, як вб'єш Вихору, не забудь мене, бідну. Покотив Іван-царевич срібний кулька, сам пішов слідом.
Довго чи коротко - бачить: золотий палац стоїть, як жар горить. Біля воріт кишать страшні змії, на золотих ланцюгах прикуті. Вогнем дихають. Біля криниця, біля криниці золотий ківш на золотих ланцюгах прикутий.
Іван-царевич зачерпнув води, напоїв змій. Вони вляглися, принишкли. Зайшов Іван-царевич у палац; зустрічає його Олена Прекрасна - царівна краси неописаної:
- Хто ти такий, добрий молодець?
- Я Іван-царевич. Шукаю свою матінку - Настасію-царицю. Чи Не знаєш, де знайти її?
- Як не знати? Вона живе недалеко звідси. Ось тобі золотий кулька. Покоти його по дорозі - він доведе тебе, куди треба. Дивися ж, царевич, як ти переможеш Вихору, не забудь мене, бідну, візьми з собою на вільний світ.
- Добре, - каже, - краса ненаглядна, не забуду.

Покотив Іван-царевич кульку і пішов за ним. Йшов, йшов і прийшов до такого палацу, що ні в казці сказати, ні пером описати - так горить скатних перлами і дорогоцінними каменями. Біля воріт шиплять шестиглавые змії, вогнем палить, дихають жаром.
Напоїв їх царевич. Принишкли змії, пропустили його в палац. Пройшов царевич великими покоями. У найдальшому знайшов свою матінку. Сидить вона на високому троні, в царському вбранні прикрашеному, дорогоцінної увінчана короною. Глянула вона на гостя і скрикнула:
- Іванко, синку мій! Як ти сюди потрапив?!
- За тобою прийшов, моя матінка.
- Ну, синку, важко тобі буде. Велика сила у Вихору. Ну, так я тобі допоможу, сили тобі додам. Тут підняла вона мостину, звела його в льох. Там стоять дві діжки з водою - одна по правій руці, інша по лівій.
Каже Настасья-цариця:
- Іспей-ка, Іванко, водиці, що по праву руку стоїть.
Іван-царевич випив.
- Ну, що? Додалося в тобі сили?
- Додалося, матінка. Я б тепер весь палац однією рукою перевернув.
- А ну, іспей ще!
Царевич ще випив.
- Скільки, синку, тепер в тобі сили?

- Тепер захочу - весь світ поворочу.
- Ось, синку, і вистачить. Ну-ка, перестав ці діжки з місця на місце. Ту, що стоїть праворуч, віднеси на ліву сторону, а ту, що стоїть праворуч, віднеси на праву сторону.
Іван-царевич взяв діжки, переставив з місця на місце.
Каже йому цариця Настасья:
- В одній діжці сильна вода, в іншій - безсила. Вихор в бою сильну воду п'є, тому з ним ніяк не зробиш.
Вернулися вони до палацу.
- Скоро Вихор прилетить, - каже цариця Настасья. - Ти вхопи його за палицю. Та дивись не випускай. Вихор в небо злетить - і ти з ним: чи стане він тебе над морями, над горами високими, над глибокими прірвами носити, а ти тримайся міцно, рук не розслаб. Умается Вихор, захоче випити сильної води, кинеться до діжки, що по правій руці поставлена, а ти пий з діжки, що по лівій руці... Тільки сказати встигла, раптом на дворі потемнішало, все навколо затряслося. Влетів Вихор в світлицю. Иванцаревич до нього кинувся, схопився за палицю.
- Ти хто такий? Звідки взявся? - закричав Вихор. - Ось я тебе з'їм!
- Ну, бабка надвоє сказала! Або з'їж, або ні. Рвонувся Вихор у вікно - так в піднебессі. Вже він носив, носив Івана-царевича... І над горами, і над морями, й над глибокими прірвами. Не випускає царевич з рук палиці. Весь світ Вихор облетів. Стомився, з сил вибився. Спустився - і прямо в льох Підбіг до діжки, що по правій руці стояла, і давай воду пити.
А Іван-царевич кинувся ліворуч, теж до діжки припав. П'є Вихор - з кожним ковтком втрачає сили. П'є Іван-царевич - з кожною краплею міць в ньому прибуває. Став могутнім богатирем. Вихопив гострий меч і разом відсік Вихору голову.
Позаду Закричали голоси:
- Рубай! Рубі ще! А то оживе!
- Ні, - відповідає царевич, - богатирська рука два рази не б'є, з одного разу все кінчає. Побіг Іван-царевич до Настасьї-цариці:
- Підемо, матінка. Пора. Під горою нас брати чекають. Та по дорозі треба трьох царівен взяти. Ось вони в путь-дорогу вирушили. Зайшли за Оленою Прекрасною.
Вона золотим яєчком покотила, все золоте царство в яєчко запрятала.
- Спасибі тобі, - каже, - Іван-царевич, ти мене від злого Вихору врятував. Ось тобі яєчко, а захочеш - будь моїм судженим.
Взяв Іван-царевич золоте яєчко, а царівну в червоні уста поцілував. Потім зайшли за царівною срібного царства, а потім і за царівною мідного. Захопили з собою полотна тканого і прийшли до того місця, де треба з гори спускатися. Іван-царевич спустив на полотні Настасію-царицю, потім Олену Прекрасну і двох її сестер.
Брати стоять внизу, чекають. Побачили матір - зраділи. Побачили Олену Прекрасну - обмерли. Побачили двох сестер - позаздрили.
- Ну, - каже Василь-царевич, - молодий-зелений наш Іванко вперед старших братів ставати. Заберемо мати так царівен, до батюшки повеземо, скажімо: нашими богатирськими руками здобуті. А Іванко нехай на горі один погуляє.
- Що ж, - відповідає Петро-царевич, - справа ти говориш. Олену Прекрасну я за себе візьму, царівну срібного царства ти візьмеш, а царівну мідного за генерала віддамо.

Тут як раз зібрався Іван-царевич сам з гори спускатися; тільки став полотно до пня прив'язувати, а старші брати знизу взялися за полотно, рвонули з рук у нього і вирвали. Як тепер Іван-царевич вниз спуститься?
Залишився Іван-царевич на горі один. Заплакав і пішов назад. Ходив-ходив, ніде немає ні душі. Нудьга смертна! Став Іван-царевич з смутку-горя Вихровий палицею грати.
Тільки перекинув патерицю з руки на руку, раптом, звідки ні візьмися, вискочили Кульгавий та Кривої.
- Що треба, Іван-царевич! Три рази накажеш - три наказу твоїх виконаємо.
Каже Іван-царевич:
- Їсти хочу, Кульгавий так Кривий!
Звідки не візьмись - стіл накритий, на столі страви найкращі.
Поїв Іван-царевич, знову з руки на руку перекинув патерицю.
- Відпочити, - каже, - хочу!
Не встиг вимовити - стоїть ліжко дубове, на ній пухова перина, ковдрочку шовкове. Виспався Іван-царевич - в третій раз перекинув патерицю. Вискочили Кульгавий та Кривої:
- Що, Іван-царевич, треба?
- Хочу бути в своєму царстві-державі. Тільки сказав - в ту ж хвилину опинився Іван-царевич у своїй державі. Прямо посеред базару став. Варто, озирається. Бачить: по базару йде йому назустріч башмачник, йде, пісні співає, ногами в лад притоптывает - такий веселун!
Царевич питає:
- Куди, мужичок, йдеш?
- Та несу черевики продавати. Адже Я башмачник.
- Візьми мене до себе в учні.
- А ти вмієш черевики шити?
- Та я все, що завгодно, вмію. Не те що черевики, і плаття зшию.
Прийшли вони додому, башмачник і каже:
- Ось тобі товар найкращий. Зший черевики, подивлюся, як ти вмієш.
- Ну що це за товар?! Погань, та й тільки!
Вночі, як усі поснули, взяв Іван-царевич золоте яєчко, покотив по дорозі. Став перед ним золотий Палац. Зайшов Іван-царевич у світлицю, вийняв із скрині черевики, золотом шиті, покотив яєчком по дорозі, сховав у яєчко золотий палац, поставив черевики на стіл, спати ліг.
Вранці-світлом побачив господар черевики, ахнув:
- Отакі черевики лише у палаці носити!
А в цю пору в палаці три весілля готувалися: бере Петро-царевич за себе Олену Прекрасну, Василь-царевич - срібного царства царівну, а мідного царства царівну за генерала віддають.
Приніс башмачник башмаки під палац. Як побачила черевики Олена Прекрасна, одразу все зрозуміла: "Знати, Іван-царевич, мій суджений, живий-здоровий по царству ходить".
Каже Олена Прекрасна цареві:
- Нехай зробить мені цей башмачник до завтрему без мірки вінчальну сукню, так щоб було шито золотом, самоцвітними камінням прикрашене, перлами засіяно. Інакше не піду заміж за Петра-царевича. Цар покликав черевичника.
- Так і так, - каже, - щоб завтра царівну Олені Прекрасної золоте плаття було доставлено, а не на шибеницю!
Йде башмачник додому невеселий, сиву голову повісив.
- Ось, - каже Івану-царевичу, - що ти зі мною наробив!
- Нічого, - каже Іван-царевич, - лягай спати! Ранок вечора мудріший.
Вночі дістав Іван-царевич з золотого царства весільну сукню, на стіл до башмачнику поклав. Вранці прокинувся башмачник - сукня лежить на столі, як жар горить, висвітлює всю кімнату. Схопив його башмачник, побіг до палацу, віддав Олени Прекрасної.
Олена Прекрасна нагородила його і наказує:
- Дивись, щоб завтра до світанку на сьомий версті, на море стояло царство з золотим палацом, щоб росли там дивовижні дерева і птахи співучі різними голосами мене б оспівували. А не зробиш - велю тебе лютою смертю скарати.
Пішов башмачник додому ледве живий.
- Ось, - каже Івану-царевичу, - що твої черевики наробили! Не бути мені тепер живому.
- Нічого, - каже Іван-царевич, - лягай спати. Ранок вечора мудріший.
Як всі заснули, пішов Іван-царевич на сьомий кілометр, на берег моря. Покотив золотим яєчком. Стало перед ним золоте царство, в середині золотий палац, від золотого палацу міст на сім верст тягнеться, навколо дерева ростуть дивовижні, співочі птахи різними голосами співають.
Став Іван-царевич на мосту, в бильця цвяшки забиває.
Побачила палац Олена Прекрасна, побігла до царя:
- Подивися, цар, що у нас робиться!
Подивився цар і ахнув.
А Олена Прекрасна і каже:
- Вели, батюшка, запрягати золочену карету, поїду в золотий палац з царевичем Петром вінчатися. От і поїхали вони по золотому мосту. На мосту стовпчики точені, колечка золочені А на кожному стовпчику голуб з голубушкой сидять, кланяються один одному та й кажуть:
- Пам'ятаєш, голубонько, хто тебе врятував?
- Пам'ятаю, голубонько, - врятував Іван-царевич.
А біля перил Іван-царевич варто, золоті цвяшки приколачивает.
Закричала Олена Прекрасна гучним голосом:
- Люди добрі! Затримайте скоріше коней швидких. Не той мене врятував, хто поруч зі мною сидить, а той мене врятував, хто у перильцев варто!
Взяла Івана-царевича за руку, посадила з собою поруч, золотий палац повезла, тут вони і весілля зіграли.

Повернулися до царя, всю правду йому розповіли. Хотів було цар старших синів стратити, та Іван-царевич на радощах упросив їх пробачити. Видали за Петра-царевича царівну срібного царства, за Василя-царевича - мідного. Був тут бенкет на весь світ! Ось і казці кінець.

   
Матеріали, розміщені на сайті, надіслані користувачами, взяті з відкритих джерел і представлені на сайті для ознайомлення. Всі авторські права на матеріали належать їх законним авторам. Використання матеріалів дозволено тільки з письмового дозволу адміністрації сайту.
При копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове