logo1logo2
logo3
k1
k2
k3
k4
k5
k6
k7
k8></a></td>
        </tr>
      
      <tr>
        <td align=

stik logo4 logo5Головна | Заняття | Консультації logo6

Казки, пісеньки, віршики.

Царівна-Жаба

У старі роки в одного царя було три сини. Коли сини стали на віці, цар зібрав їх і каже:
- Синочки мої люб'язні, доки я ще не старий, мені охота б вас одружити, подивитися на ваших діточок, на моїх онуків.

Сини батька відповідають:
- Так що ж, отче, благослови. На кого тобі бажано нас одружити?
- Ось що, синки, візьміть по стрілі, виходьте в чисте поле і стріляйте: куди стріли впадуть, там і ваша доля.

Сини вклонилися батькові, взяли по стрілі, вийшли в чисте поле, натягнули луки і вистрілили. У старшого сина стріла впала на боярський двір, підняла стрілу боярська дочка. У середнього сина впала стріла на широкий купецький двір, підняла її купецька дочка. А у молодшого сина, Івана-царевича, стріла піднялася і полетіла, сам не знає куди. Ось він йшов, йшов, дійшов до болота, бачить-сидить жаба, підхопила його стрілу. Іван-царевич каже їй:
- Жаба, жаба, віддай мою стрілу. А жаба йому відповідає:
- Візьми мене заміж!
- Що ти, як я візьму собі в дружини жабу?
- Бери, знати доля твоя така.
Зажурився Іван-царевич. Робити нічого, взяв жабу, приніс додому. Цар зіграв три весілля старшого сина женив на боярської дочки, середнього - на купецької, а нещасного Івана-царевича-на жабі.

Ось цар покликав синів:
- Хочу подивитися, яка з ваших дружин краща рукодільниця. Нехай пошиють мені до завтрему по сорочці. Сини вклонилися батькові і пішли.

Іван-царевич приходить додому, сів і голову повісив. Жаба скаче по підлозі, питає його:
- Що, іван-царевич, голову повісив? або яке горе?
- Батюшка наказав тобі до завтрему йому сорочку зшити.
Жаба відповідає:
- Не сумуй, Іван-царевич, лягай краще спати, ранок вечора мудріший.

Іван-царевич ліг спати, а жаба стрибнула на ганок, скинула з себе жаб'ячу шкіру і обернулася Василиною Премудрої, такою красунею, що і в казці не розповісти.
Василина Премудра вдарила в долоні і крикнула:
- Мамки, няньки, збирайтеся снаряжайтесь! Зшийте мені до ранку таку сорочку, яку я бачила у мого рідного батюшки.

Іван-царевич вранці прокинувся, жаба - знову по підлозі скаче, а вже сорочка лежить на столі, загорнута в рушник. Зрадів Іван-царевич, взяв сорочку, поніс до батька. Цар в цей час приймав дари від великих синів. Старший син розгорнув сорочку, цар прийняв її і сказав:
- Цю сорочку в чорній хаті носити.
Середній син розгорнув сорочку, цар сказав:
- В ній тільки В лазню ходити.
Іван-царевич розгорнув сорочку, изукрашенную златом-сріблом, хитромудрими візерунками. Цар тільки глянув:
- Ну, ось це сорочка - свято її одягати. Пішли брати по домівках - ті двоє - і судять між собою:
- Ні, видно, даремно ми сміялися над дружиною Івана-царевича, вона не жаба, а якась хитра...

Цар знову покликав синів:
- Нехай ваші дружини спечуть мені до завтрему хліб. Хочу дізнатися, яка краще куховарить.
Іван-царевич голову повісив, прийшов додому. Жаба його питає:
- Що зажурився? Він відповідає:
- Треба до завтрему спекти цареві хліб.
- Не сумуй, Іван-царевич, краще лягай спати, ранок вечора мудріший.

А ті невістки спершу сміялися над жабою, а тепер послали одну бабусю-задворенку подивитися, як жаба буде пекти хліб.
Жаба хитра, вона це збагнула. Замісила діжу, піч зверху разломала так прямо туди, в дірку, всю діжу і перекинула. Бабуся-задворенка прибігла до царським невісткам, все розповіла, і ті так само стали робити.

А жаба стрибнула на ганок, обернулася Василиною Премудрої, вдарила в долоні:
- Мамки, няньки, збирайтеся, снаряжайтесь! Спечіть мені до ранку м'який білий хліб, який я у мого рідного батюшки їла.
Іван-царевич вранці прокинувся, а вже на столі лежить хліб, изукрашен різними хитрощами: з боків візерунки друковані, зверху міста з заставами.

Іван-царевич зрадів, загорнув хліб в ширінку, поніс до батька. А цар у той час брав хліби від великих синів. Їх дружини-то підпускали тісто в піч, як їм бабуся-задворенка сказала і вийшла у них одна горіла бруд. Цар прийняв хліб від старшого сина, подивився і відіслав у людську. Прийняв від середнього сина і туди ж відіслав. А як подав Іван-царевич, цар сказав:
- Ось це хліб, тільки в свято його їсти. І наказав цар трьом своїм синам, щоб завтра прийшли до нього на гостину разом з дружинами.
Знову вернувся Іван-царевич додому невеселий, нижче плечей голову повісив. Жаба скаче по підлозі:
- Ква, ква, Іван-царевич, що зажурився? Чи почув від батюшки слово непривітне?
- Жаба, жаба, як мені не сумувати? Батюшка наказав, щоб я прийшов з тобою на бенкет, а як я тебе людям покажу?
Жаба відповідає:
- Не сумуй, Іван-царевич, йди на бенкет один, а я слідом за тобою буду. Як почуєш стук, та грім, не лякайся. Запитають тебе, скажи: <Це моя жаба в коробочці їде>.

Іван-царевич і пішов. Ось старші брати приїхали з дружинами, вирядженими, разубранными, нарумяненными, насурьмленными. Стоять так над Іваном-царевичем сміються.
- Що ж ти без дружини прийшов? Хоч би в хусточці її приніс. Де ти таку красуню вишукав? Чай, всі болота виходив.

Цар з синами, невістками, з гостями сіли за столи дубові, за скатертини лайливі-бенкетувати. Раптом піднявся стук, та грім, весь палац затрусився. Гості налякалися, зірвалися з місць, а Іван-царевич каже:
- Не бійтеся, чесні гості, це моя жаба в коробочці приїхала.

Підлетіла до царського ганку позолочена карета про шести білих конях, і виходить звідти Василина Премудра: на лазоревом плаття-часті зірки, на голові-місяць ясний, така красуня-ні вздумать, ні взгадать, тільки в казці сказати. Бере вона Івана-царевича за руки і веде за столи дубові, за скатертини браные.
Стали гості їсти, пити, веселитися. Василина Прекрасна випила зі склянки та последки собі за лівий рукав вилила. Закусила лебедем та кісточки за правий рукав кинула.

Дружини великих царевичів побачили її хитрощі і давай щось робити.

Попили, поїли, настала черга танцювати. Василина Премудра підхопила Івана-царевича і пішла. Вже вона танцювала, танцювала, крутилася, крутилася - всім на диво. Махнула лівим рукавом - раптом зробилося озеро, махнула правим рукавом - попливли по озеру білі лебеді. Цар і гості диву далися.

А старші невістки пішли танцювати: махнули рукавом-тільки гостей забризкали, махнули іншим - лише кістки розлетілися, одна кістка в око цареві потрапила. Цар розсердився і прогнав обох невісток.

В ту пору Іван-царевич відлучився потихеньку, побіг додому, знайшов там жаб'ячу шкіру і кинув її в піч, спалив на вогні.

Василина Прекрасна повертається додому, кинулася-немає лягушечьей шкіри. Сіла на лавку, запечалилась, зажурилася і каже Івану-царевичу:
- Ах, Іван-царевич, що ж ти наробив? Якщо б
ти ще тільки три дні чекав, я б вічно твоєї
була. А тепер прощай. Шукай мене за тридев'ять земель, в тридесятому царстві, у Кощія Безсмертного.

Обернулася Василина Премудра сірої зозулею та й полетіла у вікно. Іван-царевич поплакав, поплакав, вклонився на чотири сторони і пішов куди очі дивляться - шукати дружину, Василину Премудру. Йшов він чи близько, чи далеко, чи довго, чи коротко, чоботи проносив, каптан істер, шапчонку дощик иссек. Попадається йому назустріч старий дідок.
- Здрастуй, добрий молодець! Що шукаєш, куди шлях тримаєш?
Іван-царевич розповів йому про своє нещастя. Старий дідок каже йому:
- Ех, Іван-царевич, навіщо ти жаб'ячу шкіру спалив? Не ти її надів, не тобі її було знімати. Василина Премудра хитріший, мудріший свого батька вродила. Він розсердився на неї і велів їй три роки бути жабою. Ну, робити нічого, ось тобі клубок: куди він покотиться, туди і ти іди за ним сміливо.

Іван-царевич подякував старого дідка і пішов за клубочком. Клубок котиться, він за ним йде. У чистому полі попадається йому ведмідь. Іван-царевич націлився, хоче вбити звіра. А ведмідь каже йому людським голосом:
- Не бий мене, Іван-царевич, коли-небудь тобі у нагоді стану.
Іван-царевич пошкодував ведмедя, не став стріляти, пішов далі. Глядь, летить над ним селезень. Він націлився, а селезень каже йому людським голосом:
- Не бий мене, Іван-царевич, я тобі буду в нагоді. Він пошкодував селезня і пішов далі. Біжить косою заєць. Іван-царевич знову схаменувся, хоче в нього стріляти, а заєць каже людським голосом:
- Не вбивай мене, Іван-царевич, я тобі буду в нагоді.
Пожалів він зайця, пішов далі. Підходить до синього моря і бачить - на березі, на піску, лежить щука, ледь дихає й каже йому:
- Ах, Іван-царевич, пожалій мене - кинь в синє море!
Він кинув щуку в море, пішов далі берегом. Довго чи коротко, прикотився клубочок до лісу. Там стоїть хатинка на курячих ніжках, кругом себе повертається.
- Хатинка, хатинка, стань по-старому, як мати поставила: до лісу задом, до мене передом.

Хатинка повернулася до нього передом, до лісу задом. Іван-царевич пішов до неї і бачить, на печі, на дев'ятому цеглі, лежить Баба-Яга, кістяна нога, зуби - на полицю, а ніс в стелю вріс.
- Навіщо, добрий молодець, до мене завітав? - каже йому Баба-Яга.- Справа пытаешь або від справи лытаешь?
Іван-царевич їй відповідає:
- Ах, ти, стара хрычовка, ти б мене перш напоїла, нагодувала, в лазні выпарила, тоді б і питала.

Баба-Яга його в лазні выпарила, напоїла, нагодувала, спати поклала, і Іван-царевич розповів їй, що шукає свою дружину, Василину Премудру.
- Знаю, Знаю, - каже йому Баба-Яга, - твоя дружина тепер у Кощія Безсмертного. Важко її дістати, нелегко з Кощієм злагодити: його смерть на кінці голки, та голка в яйці, яйце в качці, качка в зайці, той заєць сидить в кам'яній скрині, а скриня стоїть на високому дубі, і той дуб Кощій Безсмертний, як своє око, береже.

Іван-царевич у Баби-Яги переночував, а вранці вона йому вказала, де росте високий дуб. Довго чи коротко, дійшов туди Іван-царевич, бачить - стоїть, шумить високий дуб, на ньому кам'яну скриню, а дістати його важко.

Раптом, звідки не взявся, прибіг ведмідь, і выворотил дуб з корінням. Скриня впав і розбився. Зі скрині вискочив заєць і тікати щодуху. А за ним інший заєць женеться, догнав і в клаптики розірвав. А з зайця вилетіла качка, піднялася високо, під саме небо. Глядь - на неї селезень кинувся, як вдарить її - качка яйце впустила, яйце впало в синє море.

Тут Іван-царевич залився гіркими сльозами-де ж у морі яйце знайти! Раптом підпливає до берега щука і тримає яйце в зубах. Іван-царевич розбив яйце, дістав голку і давай у неї край ламати. Він ламає, а Кощій Безсмертний б'ється, кидається. Скільки не бився, не метався Кощій, зламав Іван-царевич у кінець голки, довелося Кощію померти.

Іван-царевич пішов у Кощеевы палати білокам'яні. Вибігла до нього Василина Премудра, поцілувала його в цукрові вуста. Іван-царевич з Василиною Премудрої вернулися додому і жили довго і щасливо до глибокої старості.

   
Матеріали, розміщені на сайті, надіслані користувачами, взяті з відкритих джерел і представлені на сайті для ознайомлення. Всі авторські права на матеріали належать їх законним авторам. Використання матеріалів дозволено тільки з письмового дозволу адміністрації сайту.
При копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове