logo1logo2
logo3
k1
k2
k3
k4
k5
k6
k7
k8></a></td>
        </tr>
      
      <tr>
        <td align=

stik logo4 logo5Головна | Заняття | Консультації logo6

Казки, пісеньки, віршики

ЛЕТЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ

Жили-були старий зі старою. Було в них три сини. Два старших ледачі: тільки й турботи - як би причепуритися, попити-солодко поїсти, поспати довго, а робота їм і на думку не йде. Молодший брат, Іван, був тихий, смирний та працьовитий. Уставав раніше всіх, а лягав останнім. І з батьком у полі працював, і матері допомагав по дому управлятися, за гулянкою не гнався, пив-їв що доведеться, обновок не просив, а ходив у братниных обносках. Спав Іван на печі.

Брати над ним сміялися, вважали дурнем і прозвали Іваном Запечным. А слідом за братами і сусіди, та й батько з матір'ю над Іваном посміювалися.

Він на те не ображався, працював з ранку до вечора, а у свята на печі вилежувався.

В ту пору цар задумав видати дочку заміж і послав гінців по всіх містах, по всіх волостях. Їдуть гінці у всі кінці так клич кличуть:

- Коли знайдеться такий вправний майстер, хто зробить летючий корабель так на тому кораблі прилетить в палац, того царським зятем бути. Через шість тижнів на царському бенкеті будуть оглядини наречених. Старші брати, як клич почули, стали в дорогу збиратися:

- Побудуємо - не побудуємо летючий корабель, а хоч у царя побенкетуємо, себе покажемо так на людей подивимось.

Старий та стара старших синів розумними-розумними шанували, душі в них не чули і все їм дозволяли. І в цей раз ні батько, ні мати слова поперек не сказали, синів стали споряджати в дорогу. Напекла мати подорожників і солодкої наливки дала. А батько роздобув все, що майстровим людям треба. Розпрощалися брати з батьками і вирушили в дорогу.

Пройшли десяток верст, старший брат і каже:

- Краще, ніж тут, ми стройового лісу не знайдемо. Давай валити дерева та летючий корабель будувати.

- Спочатку треба випити та закусити, а вже потім за справу братися,- відповідає середній брат.

Та тільки встигли брати присісти так торбинки зняти, як раптом, наче з-під землі, виріс перед ними старий-престарий старий, трохи тільки на ногах тримається:

- Погодуйте, добрі молодці, мене, може, що-небудь буду в нагоді вам.

Брати засміялися і в один голос відповідали:

- Забирайся звідки прийшов! З пирогами ми і без тебе впораємося.

Старий у ту ж хвилину зник, ніби його й не було. А брати солодкої наливочки напилися, пирогів наїлися і повалилися відпочивати. Спали, спали, прокинулися і почали стройовий ліс валити так летючий корабель будувати.

Скільки не билися, скільки не працювали, багато лісі перепсували, а збудувати нічого не могли.

 

- Часу зовсім мало залишилось, возитися нам ніколи, а то не встигнемо на царський бенкет, - каже старший брат. Середньому братові працювати і зовсім не хочеться. Відповідає він:- Даремно тільки маялися. Чи бачена річ, щоб кораблі літали! Підемо пішки, ще встигнемо вчасно дійти. Скинули торбинки і вирушили в стольний місто. А в ту пору Іван Запечний проситься у батька з матір'ю:

- Батюшка з матушкою, відпустіть мене на царський бенкет! Батьки відмовляють:

- Лежи ти, Іван, на печі! Тобі на царський бенкет йти, як немає в тебе ні одежи, ні взути що, і сам ти весь в багні та в попелі!

А Іван своє торочить:

- Відпустіть - піду і не відпустите - піду. Мати з батьком розсердилися, стали лаяти сина:

- Ну, піди, піди, посмеши добрих людей! Нехай царівна потешится, на тебе, на нареченого, дивлячись!

Сунула йому мати в торбинку окраєць черствого хліба, налила в туесок води ключовою.

Іван зліз з печі, взяв торбинку і як був у старих штанях та в старій сорочці, так і пішов. Сусіди сміються:

- Дивіться-дивіться, Іван Запечний свататися до царя пішов!

А молодець йшов, йшов і дійшов до того місця, де старші брати летючий корабель будували. Сів на пеньок. І раптом, звідки не візьмись, наче гриб із землі виріс, став перед ним старий-престарий старий - трохи тільки на ногах тримається.

- Добра людина, нагодуй, напої мене, старого, може, я тобі буду в нагоді.

- Радий би я всією душею, дідусь, нагодувати, напоїти тебе, та чи будеш ти пити-їсти: адже у мене тільки й є, що черствий хліб та вода,- промовив Іван Запечний і став знімати торбинку.

- Спасибі, молодець, на ласкавому слові! - сказав старий.- Діставай, що є. ~

Іван тієї часом розв'язав торбинку, дивиться - і очам не вірить: що таке? Замість черствою окрайчика - м'який пшеничний коровай, а замість води в туеске - мед свіжий, духмяний. Дивиться то на коровай та на мед, то на старого гляне, а дідусь усміхається:

- Пригощай, молодець, гостя, та й себе не забувай. Попили вони, поїли. Заговорив старий:

- Відомо мені, куди ти прямуєш, і я тобі чим можу, пособлю. Коли роботи не боїшся так за сном не гонишься, навчу тебе, як летючий корабель побудувати.

Подав старий Івану сумку:

- Тут є все, що нам знадобиться. Ходімо, пора за справу братися, часу у нас зовсім мало. Обрав старий у лісі три дерева:

- Валі ці дерева! Розповісти та показати я можу, а вже працювати тобі доведеться. Мій час минув: худо руки гнуться і сили немає зовсім.

Іван за справу взявся: три дні і три ночі рук не покладал і очей не заплющував. На кінець третього дня старий каже:

- Тепер відпочинь, а я за обробку примусь. Довго чи коротко Іван спав-спочивав, будить його старий:

- Вставай, добрий молодець, друже дорогий. Пора тобі в дорогу вирушати.

Відкрив Іван очі і бачить: погойдується на якорі зовсім готовий летючий корабель. Вітрила на кораблі шовкові, щогли срібні. На прощання старий сказав:

- Усіх, кого в дорозі-дорозі настигнешь, зви себе в товариші.

Піднявся Іван на корабель, і злетів корабель вище лісу стоячого, трохи нижче хмару ходячого. Полетів добрий молодець на царський бенкет.

Летів чи близько, чи далеко, побачив внизу старого. Припав старий вухом до землі і лежить - слухає.- Чого ти, дідусь, слухаєш? - запитує Іван.

- Я - Слыхало і слухаю, зібралися гості до царя на бенкет,- відповідає старий.

- Полетимо зі мною, Слыхало!

- Спасибі, а то я зовсім притомився. Летіли довго, чи коротко, побачили внизу старого. Скаче старий по дорозі на одній нозі, а інша нога у нього підв'язана.

- Чого ти, дідусь, скачеш на одній нозі? - запитує Іван.

- Іду я на царський бенкет, а коли іншу ногу отвяжу, так боюся, що проскочу повз міста. Я ж самий швидкий Скороход на світі.

- Сідай до нас на корабель!

Сів Скороход, і їх стало троє. Летять і бачать: стоїть внизу на дорозі старий і цілиться з рушниці, а ніде ні птаха, ні звіра не бачити.

- У кого ти, дідусь, цілишся?

- А ось за тридев'ять земель, в тридесятому царстві сидить на сучку птиця глухар, так хочу того глухаря в подарунок царю підстрелити,- відповідає старий.- Адже Я Стріляло.

Тут став його Іван звати:

- Сідай на корабель, полетимо на царський бенкет.

- От спасибі! - відповідає старий.- Мені як раз туди і треба потрапити.

Піднявся старий корабель, і їх стало четверо. Летіли вони чи близько, чи далеко і наздогнали ще одного старого.

- Е, дідусю, куди йдеш, куди шлях тримаєш,- запитує Іван,- і як тебе по імені звати-величати?

- Звуть мене Морозом Морозовичем, а куди йду та звідки, ти мене не питай, не випитуй. Краще візьми мене на корабель, може, я тобі буду в нагоді.

- Сідай, дідусь, сідай! Полетимо на царський бенкет. Сів Мороз Морозович на корабель, і незабаром прилетіли вони в стольний місто.

У місті народу видимо-невидимо зібралося на царський бенкет - на оглядини наречених.

Побачили люди - летить корабель: вітрила на кораблі шовкові, щогли срібні - і закричали:

- Ось хто наречений! Ось кому царським зятем бути!

Стали шапки вгору кидати.

Опустився летючий корабель прямо на царський двір.

Повибігали з покоїв ближні бояри, за ними і сам цар з царицею, а слідом і царівна з няньками та с сенными дівчатами. Біжать зустрічати нареченого.

 

Кинув Іван якір, корабель зупинився, похитується. Стали з корабля спускатися Слыхало, Стріляло, Скороход та Мороз Морозович, за ними й Іван Запечний спускається. Штани на Івана - латка на латці, рвана сорочка, сам в стружках та у фарбі. Питають ближні бояри:

- А де молодий? Хто летючий корабель побудував? Розступилися старі, на Івана вказують:

- Це він, Іван Запечний, такий летючий корабель побудував.

Глянула цариця на нареченого, сплеснула руками, залилася сльозами, потім кинулася до доньки, стала царівну обіймати, заголосила:

- Охті мені тошнехонько! Для кого ми нашу білу лебедушку ростили, берегли як зіницю ока та ніжили? Для неумытого мужика-селюків?

Слідом за царицею і царівна з мамками та з няньками залементували, заплакали.

Почув цар царицині голосіння і сам почав схлипувати. Потім замахав руками, ногами затопал, бородою затряс, розкричався на сватів:

- Що ви наді мною насміхаєтеся? Покажіть цього нареченого! Наведіть того молодця, хто летючий корабель побудував! Тим часом народу набігло - оком не охопити. Всі, хто на царський бенкет зійшлися, з'їхалися, і всі городяни на летючий корабель да на Івана дивиться, очей не зводять. А цар кричить:

- Ні в життя не повірю, щоб мужик летючий корабель вибудував!

Старі люди розступилися, на всі чотири сторони вклонилися, а царя та цариці - в особицу:

- Корабель побудував Іван Запечний, він і є наречений. І весь народ закричав:

- Царське слово непорушно: хто летючий корабель побудував, тому і бути царським зятем! Тут царівна ногою тупнула:

- Не хочу за такого нареченого заміж іти!

Почула цариця ті промови, заплакала ще дужче. Мамка, і нянька так сенние дівчата підхопили її під руки і повели в терем.

А цар замовк, грізний варто. Потім махнув рукою:

- Ну, гості дорогі, видно, так тому і бути. Станемо бенкет бенкетувати та царівну до вінця справляти.

Гості сіли за дубові столи. Сидять, бенкетують. А цар з ближніми боярами за особливим столом: не п'ють, не їдять, думу думає.

- Як би нам Івана Запечного, мужика-селюка, зі світу зжити? І летючий корабель буде у мене, і збитку мені, царю, не буде: виберу собі зятя із знатного роду,- каже цар.

Піднявся з місця самий старий боярин, вклонився в пояс:

- Не вели, цар, мене, старого, стратити, дозволь слово мовити!

- Кажи, боярин, ми послухаємо.

- Царю-государю, накажи нареченому дістати за тридев'ять земель, в тридесятому царстві заморську птицю і терміну дай одну годину. Коли не принесе вчасно - через годину йому голову відрубаємо.

Передали Івану царський наказ.

- Не журися, добрий молодець! - каже Стріляло.- Я ту птицю застрелю, а Скороход за нею тікає в півгодини - і все справа впорається.

З тими словами прицілився і вистрілив, а Скороход відв'язав ногу і в ту ж хвилину зник з очей, наче вітром його сдунуло. Слыхало припав вухом до землі й каже:

- Вже половину шляху пробіг. - Через хвилину знову послухав: - Птицю підняв і назад повертає.

А бенкет йде своєю чергою: гості п'ють, їдять, нареченого з нареченою похваливают, а інші вже і пісні завели. Іван з дружиною чекають. Ось вже годину на виході, а Скорохода немає і немає.

Тут Слыхало знову вухом до землі припав та й каже:

- Спить, такий-сякий, на півдорозі! Чую, як хропе.

Схопив Стріляло рушницю, прицілився і вистрілив. Через хвилину прибіг Скороход, приніс заморську птицю. Віддали птицю цареві. А Скороход віддихався і каже:

- Прибіг туди в одну мить, взяв птицю, а на зворотному шляху надумав подрімати півгодини: все одно, думаю, раніше строку прийду. Та так міцно заснув, що коли б гілку з дерева не впав, не розбудив мене, так до вечора б проспав!

А цар, як дізнався, що птицю Іван дістав, прийшов в лють, кинув корону землю, розбушувався, кричить на бояр:

- Ідіть свиней пасти, коли не можете з мужиком впоратися!

- Царю-государю, зміни гнів на милість! - кланяються бояри.- Сживем ми зі світла Івана Запечного, не топтати йому більше зеленої трави! Є у тебе лазня. Накажи ту натопити лазню-розпалити, а Івану з дружиною вели там вимитися. Туди підуть, тому не воротятся - живцем згорять. Дванадцять возів березових дров спалили, розпалили лазню - близько не підійти! Цар покликав Івана з людьми похилого віку:

- Ну, зять наречений, і ви, свати дорогі, ступайте сьогодні помитися, попаритися. Завтра до вінця нареченого з нареченою поведемо.

Замкнули їх в бані, а там такий жар, що дихнути не можна. Мороз Морозович дмухнув, плюнув в один кут та в інший, і відразу жар зменшився; дмухнув, плюнув у третій кут та в четвертий і зовсім лазню остудив.

Минуло багато чи мало часу, цар посилає слуг:

- Ідіть, зберіть мужичьи кістки та закопайте. Царські слуги лазню відчинили - і очам не вірять: Іван зі старими живі-живехоньки, сидять лаються:

- Ну що за миття у такій лазні, якщо всі стіни заиндевели, хоч тарганів морозь!

Слуги перелякалися, кинулися геть від лазні. Іван Запечний з полку зіскочив:

- Ех, було б у вас військо, показав би я цареві, як треба зі мною жарти жартувати!

- За цим діло не стане,- Стріляло каже.- Ходімо в поле.

Вийшли на площу, змахнув Стріляло своїм рушницею раз, другий і третій, звідки ні візьмися, повалило військо кінне і піше. Йдуть полки, барабани б'ють, "ура" кричать, стріляють з рушниць. Повів Іван полиці до царського палацу. Побачив цар військо, а попереду Івана зі старими, вибіг на червоне ганок, тупнув ногою, р}ками сплеснув:

- Ох, видно, біди не минути - треба дочка з чоловіком повінчати, що будеш робити! Ну, та не я буду, коли це безчестя забуду. Попереду багато часу - изведу я його.

Слыхало ті промови підслухав, переказав Іванові Запечному і додав:

- Дивись, на вмовляння та на ласкаві слова не піддавайся, а то зробить тебе цар.- Сам бачу, що в нього на думці. Не туди я пішов шукати наречену! Сам тепер бачу, як треба розмовляти з царем.

В ту пору військо до самих воріт підступило. Цар вибіг назустріч, сам лагідний та привітний:

- У нас все готово, тільки нареченого чекати. Давно пора їхати до вінця.

Усміхнувся Іван Запечний і каже:

- Пожартував зі мною - і буде. Забирайся з нашого царства подобру-здорові, щоб і духу царського тут не було!

Прогнав Іван Запечний царя з боярами і сам став тим царством правити.

   
Матеріали, розміщені на сайті, надіслані користувачами, взяті з відкритих джерел і представлені на сайті для ознайомлення. Всі авторські права на матеріали належать їх законним авторам. Використання матеріалів дозволено тільки з письмового дозволу адміністрації сайту.
При копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове