Методичні розробки.

Віталій Валентинович Біанкі.

Як муравьішка поспішав додому

Для дітей молодшого шкільного віку.

Заліз Мураха на березу. Долез до вершини, подивився вниз, а там, на землі, його рідний мурашник трохи видно.
Муравьішка сів на листок і думає:
"Відпочину трошки - і вниз".
У мурах адже суворо: тільки сонечко на захід, - всі біжать додому.
Сяде сонце, - мурахи всі ходи і виходи закриють - і спати. А хто спізнився, той хоч ночуй на вулиці.
Сонце вже до лісу спускалося.
Мураха сидить на листку і думає:
"Нічого, поспею: вниз адже скоріше".
А листок був поганий: жовтий, сухий. Дмухнув вітер і зірвав його з гілки.
Лине листок через ліс, через річку, через село.
Летить Муравьішка на листку, гойдається - ледве живий від страху.
Заніс вітер листок на луг за селом, та там і кинув. Листок упав на камінь, Муравьішка собі ноги одбив.
Лежить і думає:
"Пропала моя голівонька. Не дістатися мені тепер до дому. Місце колом рівне. Був би здоровий - відразу б добіг, та ось біда: ноги болять. Прикро,
хоч землю кусай".
Дивиться Мураха: поруч Гусениця-Землемір лежить. Черв'як-черв'яком, тільки спереду - ніжки і ззаду - ніжки.
Муравьішка говорить Землеміру:
- Землемір, Землемір, знеси мене додому. У мене ніжки болять.
- А не будеш кусатися?
- Кусатися не буду.
- Ну сідай, підвезу.
Муравьішка видерся на спину до Землеміра. Той зігнувся дугою, задні ноги до передніх приставив, хвіст - до голови. Потім раптом встав на весь зріст, та так і ліг на землю палицею. Відміряв на землі, скільки в ньому зростанню, і знову в дугу скарлючився. Так і пішов, так і пішов землю міряти.
Муравьішка то до землі летить, то до неба, то вниз головою, то вгору.
- Не можу більше! - кричить. - Стій! А то вкушу!
Зупинився Землемір, витягнувся по землі. Муравьішка сліз, ледве віддихався.
Озирнувся, бачить: луг попереду, на лузі трава скошена лежить. А по лузі Павук-Сенокосец крокує: ноги як ходулі, між ніг голова хитається.
- Павук, а Павук, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
- Ну що ж, сідай, підвезу.
Довелося Муравьишке за павучої нозі вгору лізти до коліна, а з коліна вниз спускатися Павуку на спину: коліна у Сенокосца стирчать вище спини.
Почав Павук свої ходулі переставляти - одна нога тут, друга там; всі вісім ніг, наче спиці, в очах у Муравьишки замиготіли. А йде Павук не швидко, черевом по землі чиркає. Набридла Муравьишке така їзда. Трохи було не вкусив він Павука. Та тут, на щастя, вийшли вони на гладеньку доріжку.

Зупинився Павук.
- Злазь, - каже. - Ось Жужелиця біжить, вона резвей мене.
Сліз Муравьішка.
- Жужелка, Жужелка, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
- Сідай, прокочу.
Тільки встиг Муравьішка видертися Жужелице на спину, вона як пуститься бігти! Ноги у неї рівні, як у коня.
Біжить шестиногий кінь, що біжить, не трясе, ніби летить по повітрю.
Вмить домчались до картопляного поля.
- А тепер злазь, - каже Жужелиця. - Не з моїми ногами по картопляних грядках стрибати. Іншого коня бери.
Довелося злізти.
Картопляне бадилля для Муравьишки - ліс густий. Тут і зі здоровими ногами - цілий день бігти. А сонце вже низько.
Раптом чує Муравьішка, пищить хтось:
- А ну, Мураха, лізь до мене на спину, поскачем.
Обернувся Муравьішка - стоїть поруч Жучок-Блошачок, трохи від землі видно.
- Та ти маленький! Тобі мене не підняти.
- А ти-то великий! Лізь, кажу.
Дещо як вмістився Мураха на спині у Блошака. Тільки-тільки ніжки поставив.
- Вліз?
- Ну вліз.
- А вліз, так тримайся.
Блошачок підібрав під себе товсті задні ніжки, - а вони в нього, як пружинки складні, - так клац! - розпрямив їх. Глядь, аж він на грядці сидить.
Клац! - на іншій. Клац! - на третій.
Так весь город і отщелкал до самого паркану.
Муравьішка питає:
- А через паркан можеш?
- Через паркан не можу: дуже високий. Ти Коника попроси: він може.
- Коник, Коник, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
- Сідай на загривок.
Сів Муравьішка Кузнечику на загривок. Коник склав свої довгі задні ноги навпіл, потім разом вирівняв їх і підскочив високо в повітря, як Блошачок. Але тут з тріском розгорнулися у нього за спиною крила, перенесли Коника через паркан і тихо опустили на землю.

- Стоп! - сказав Коник. - Приїхали.
Муравьішка дивиться вперед, а там річка: рік по ній пливи - не перепливеш. А сонце ще нижче.
Коник каже:
- Через річку і мені не перескочити. Дуже широка. Стій-но, я Водомерку кликну, буде тобі перевізник.
Затріщав по-своєму, глядь - біжить по воді човник на ніжках.
Підбігла. Ні, не човник, а Водомір-Клоп.
- Водомір, Водомір, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
- Гаразд, сідай, перевезу.
Сів Муравьішка. Водомір підстрибнув і закрокував по воді, як по суші. А сонце вже зовсім низько.
- Голубчику, швидше! - просить Муравьішка. - Мене додому не пустять.
- Можна і пошибче, - каже Водомір.
Так як припустит. Відштовхнеться, відштовхнеться ніжками і котить-ковзає по воді, як по льоду. Жваво опинився на тому березі.
- А по землі не можеш? - запитує Муравьішка.
- По землі мені важко, ноги не ковзають. Так і дивись-но: попереду ліс.
Шукай собі іншого коня.
Подивився Муравьішка вперед і бачить: стоїть над річкою ліс високий, до самого неба. І сонце за ним вже сховалося. Ні, не потрапити Муравьишке додому!

- Гляди, - каже Водомір, - ось тобі і кінь повзе.
Бачить Муравьішка: повзе повз Травневий Хрущ - важкий жук, незграбний жук. Хіба на такому коні далеко ускачешь? Все-таки послухався Водоміра.
- Хрущ, Хрущ, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
- А ти де живеш?
- У мурашнику за лісом.
- Далеченько... Ну що з тобою робити? Сідай, довезу.
Поліз Муравьішка за жорстким жучьему боці.
- Сів, чи що?
- Сів.
- А куди сіл?
- На спину.
- Ех, дурний! Лізь на голову.
Вліз Муравьішка Жука на голову. І добре, що не залишився на спині:
розламав Жук спину навпіл, два жорсткі крила підняв. Крила у Жука точно два перевернутих корита, а з-під них інші крильця лізуть, розгортаються: тоненькі, прозорі, ширше і довше верхніх.
Став Жук пихкати, надуватися: "Уф, уф -, уф!" Ніби заводить мотор.
- Дядечку, - просить Муравьішка, - мерщій! Миленький, жвавіше!
Не відповідає Жук, тільки хекає:
"Уф, уф -, уф!"
Раптом затрепетали тонкі крильця, заробили. "Жжж! Тук-тук-тук!.." -
піднявся Хрущ на повітря. Як пробку, викинуло його вітром вгору - вище лісу.
Муравьішка зверху бачить: сонечко вже краєм землю зачепило.
Як помчав Хрущ - у Муравьишки навіть дух захопило.
"Жжж! Тук-тук-тук!" - несеться Жук, свердлить повітря, як куля.
Промайнув під ним ліс - і пропав.
А ось і береза знайома, і мурашник під нею.
Над самою вершиною берези вимкнув Жук мотор і - лясь! - сів на сук.
- Дядечку, голубчику! - заблагав Муравьішка. - А вниз-то мені як? Адже У мене ніжки болять, я зламаю собі шию.
Склав Жук тонкі крильця уздовж спини. Зверху жорсткими корытцами прикрив. Кінчики тонких крил акуратно під коритця прибрав.
Подумав і каже:
- А як тобі спуститися вниз, - не знаю.
Я на мурашник не полечу: вже дуже боляче ви, мурахи, кусаетесь.
Добирайся сам, як знаєш.
Глянув Муравьішка вниз, а там, під самою березою, його рідний дім.
Глянув на сонечко: сонечко вже по пояс у землю пішло.
Глянув навколо себе: гілля та листя, листя та гілля.
Не потрапити Муравьишке додому, хоч вниз головою кидайся!
Раптом бачить: поруч на листку Гусениця Листовійка сидить, шовкову нитку
з себе тягне, тягне і на сучок мотає.
- Гусениця, Гусениця, спусти мене додому! Остання мені хвилиночку залишилася, - не пустять мене додому ночувати.
- Відчепися! Бачиш, справа роблю: пряжу пряду.
- Всі мене жаліли, ніхто не гнав, ти перша!
Не втримався Муравьішка, кинувся на неї та як куснет!
З переляку Гусениця лапки стулила та беркиць з листа - і полетіла вниз.
А Муравьішка на ній висить - міцно вчепився. Тільки недовго вони падали: щось їх зверху - смик!
І захиталися вони обидва на шовковій ниточці: ниточка-то на сучок була намотана.
Гойдається Муравьішка на Листокрутки, як на гойдалках. А ниточка все довше, довше, довше робиться: вимотується у Листовійки з черевця, тягнеться, не рветься. Муравьішка з Листокруткою все нижче, нижче, нижче опускаються.
А внизу, в мурашнику, мурахи клопочуть, поспішають, входи-виходи закривають.
Всі закрили - один, останній, вхід залишився. Муравьішка з Гусениці беркиць - і додому.
Тут і сонечко зайшло.